Велике закриття

— Мавпо, — сказав удав, — ми маємо горіх. Кокосовий.

— Це добре, — зраділа мавпа.

— Зараз ми його візьмемо і…

— З’їмо, — підказала мавпа.

— Ні, підкинемо вгору. Що буде?

— Нічого не буде, — зітхнула розчарована мавпа. – У нас не буде горіха. От і все.

— Горіх повернеться, — сказав удав. – Він упаде назад. А чому він упаде, знаєш?

— Взагалі, може й по потилиці. Просто, — задумливо відповіла мавпа.

— До чого тут потилиці? – відмахнувся удав. — Я тебе питаю, не на що він впаде, а чому. По якій причині? Ось дивись!

Удав обхопив горіх хвостом і підкинув його вгору. Спочатку горіх летів просто в небо, а потім помчав униз. І впав просто на мавпу.

— Ой! — крикнула мавпа. – Ой! Я ж казала!

— Ось бачиш, що діється! – Сказав удав.

— Що тут у вас робиться? — спитало слоненя, яке в цю саму секунду вийшло з бананових чагарників.

— Ось він, – поскаржилася на удава мавпа, – горіхами кидається.

— Даремно, — зітхнуло слоненя. — Погано кидатися горіхами.

— Я кидав угору, — заперечив удав, — а вниз, на мавпу, горіх упав сам.

— Сам! – обурилася мавпа. — Само собою нічого ні на кого не падає!

— Падає! – Сказав удав. — Цей горіх, мавпа, упав на тебе за законом природи.

— Немає таких законів, щоб по голові бити! — закричала мавпа. – Це беззаконня!

— Є! – Сказав удав. – Є такий закон. І він каже: «Киньте що-небудь вгору, і воно впаде вниз. Прямо на вас!

— Вибачте, — зітхнуло слоненя. — Але це якийсь несправедливий закон.

— Закон природи, – сказав удав, – суворий, але справедливий!

— Не потрібний нам такий закон! — розгнівалася мавпа. — Звідки він узявся взагалі?

— Був завжди! – пояснив удав. — Із самого початку природи.

— Ні ні ні! – Заперечив папуга, вискакуючи з-за куща. Він давно там стояв і уважно слухав.

— Ні. Я добре пам’ятаю, спочатку цього закону не було, а потім його відкрив один дуже розумний.

— Навіщо? Хто його просив? – обурилася мавпа.

— А як він його відкрив? — спитало слоненя.

— Якось, — розповів папуга, — йому, розумному, яблуко по голові як дасть, і він одразу відкрив.

— Так він же не навмисне, — поспівчувало слоненя. — З переляку, мабуть!

— Навмисне чи ненароком, — сказав удав, — але це було велике відкриття.

— Слухайте, — запропонувала мавпа, — а чи не можна його, цей закон, якось назад закрити?

— Закон природи, – обурився удав, – закрити не можна!

— Чому не можна? — здивувалося слоненя. — Раз відкривається, мусить і закриватися.

— А що? – Задумався папуга. – Можна спробувати. Аналізуємо по порядку. Коли цього розумного вдарило по голові, він відкрив…

— Подумаєш, – сказала мавпа, – мене ще й не так стукало.

— Не заважай, мавпо… Отже! Коли розумного вдарило по голові, він відкрив. Отже, щоби закрити, треба вдарити навпаки. Когось, теж розумного. — Папуга уважно подивився на удава. — Найрозумніший у нас удав.

— Ні, ні, – швидко сказав удав, – я не самий.

— Самий самий! — заспокоїла удава мавпа. — А як це вдарити навпаки?

— Ну, якщо по голові — це не навпаки, — здогадалося слоненя, — навпаки, буде по хвосту.

— Правильно! – погодився папуга. – Ану, удав, давай сюди хвіст!

— Навіщо? — злякався удав і про всяк випадок сховав хвіст подалі в траві.

Мавпа схопила кокосовий горіх і полізла на найвищу пальму.

— Що, що ви робите? — бурмотів удав, поки слоненя і папуга тягли його до пальми.

— Закриватимемо! — пояснив папуга, акуратно кладучи хвіст удава під пальмою. — Зараз як
тарахнемо по кінчику твого хвоста, він одразу закриється, цей закон.

— Ні, ні, – просив удав, – не треба його закривати. Це ж закон Всесвітнього Тяжіння. Дуже потрібний закон.

— Нічого! — гукнула з пальми мавпа. — Якось обійдемося!

— А може, й справді, не треба, — засумнівалося слоненя. – Шкода.

— Знайшов, що шкодувати! — пирхнув папуга. — Усі синці та гулі від нього, від цього закону.

— Закон мені не шкода, — зітхнуло слоненя, — мені шкода хвіст.

Папуга замислився. Потім він сказав:

— Ні, для науки хвоста не шкода!

— Кидати? — спитала зверху мавпа.

— Кидай! – дозволив папуга.

Горіх полетів униз і попав на кінчик хвоста.

— Ой! — скрикнув удав.

— Ну що, закрився? — спитала мавпа, злазячи з пальми.

— Звичайно, – впевнено сказав папуга. — Більше не діє.

— Не може бути! — жахнувся удав.

— А давайте перевіримо, — запропонувало слоненя. Удав схопив горіх і замахнувся.

— Три, два, один… пуск! — скомандував папуга. Горіх полетів у небо. Удав з надією дивився йому услід, але горіх не повертався.

— Все! – Сказав папуга через деякий час. – Вітаю усіх. Це було велике закриття!

— Ура! — закричала мавпа і помчала до бананових чагарників.

Слоненя і папуга побігли за нею. Удав залишився. Він підклав під голову хвіст і глибоко замислився.

З задуми удава вивів горіх. Він прилетів назад і боляче вдарив удава по чолі.

— Ага! — радісно закричав удав. – Не закрився! – Удав помацав хвостом гулю у себе на голові і задоволено додав:

— І все ж таки він діє, цей закон!