Верба — мов дівчина золотокоса

Сухомлинський Василь Олександрович

Над ставком стоїть плакуча верба, похилила свої зелені віти й дивиться у воду.

Вітер дихне — гойдаються віти, мов коси дівочі. Біля самого стовбура маленька пташка помостила гніздечко. Прокидається вона рано-вранці. Як вилітає зі свого теплого гніздечка, зелені коси тремтять. Це верба прислухається до пташиного співу.

Прийшла осінь. Холодний вітер позолотив гілки. Дівчина-верба стала золотокоса. А пташки не стало. Куди вона поділася? Полетіла в теплий край — далеко-далеко за море. Весною вона прилетить, і верба перестане сумувати. Знову зазеленіють коси, рано-вранці прокидатиметься щаслива дівчина. І пташка буде щаслива, бо вона вдома, на Батьківщині. Бо Батьківщина — це найдорожче для нас. Дорожчого за Вітчизну немає нічого.

А зараз дівчина золотокоса сумує. Тихо над ставком. Упав золотий листок і поплив кудись далеко-далеко. Зітхнула верба.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.9 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Майже чарівна розмова” — Василь Сухомлинський
Видавництво «Белкар-книга», м. Харків, 2015
Редактор — Біляєва Г. В.
Ілюстрації — Копєйкін І. І., Бербенець Г. C., Сінєгіна H. С.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: