Відьма з гори Тефукуяма
В давні-давні часи було біля підніжжя гори Тефукуяма невелике село. Говорили мешканці тих місць, що мешкає на вершині гори відьма-ямамба, страшна-престрашна, зла-презла. Дуже боялися селяни на цю гору підніматися.
Ось якось зійшов над горою Тефукуяма великий місяць.
Зібралися всі мешканці села разом і місяцем милуватися вирушили. Тільки до гори підійшли, піднявся в лісі сильний вітер, зірвав листя з дерев, а потім пролунав з вершини страшний голос:
– Слухайте мене, люди! — загуркотів він.— Це я, господиня гори Тефукуяма! Біда в мене: народила я вчора дитину, а годувати її нема чим. От і хочу я, щоб ви принесли мені на гору рисових коржів, та побільше, а то помре мій синочок. Не послухаєтеся — спущусь з гори і всіх вас з’їм!
Злякалися селяни, додому поспішили і почали радитися.
«Не можна відьму-ямамбу не послухатися,— кажуть.— Та й дитину її шкода, хоч і відьомське немовля, а все одно — дитя».
Зібрали вони по домівках рис, приготували коржики — цілу гору. Почали голосувати, кому до ямамби йти.
— Нехай Камаясу та Гонроку йдуть! — сказав старійшина.— Вони в нашому селі найсміливіші.
Затялися сміливці: бояться йти до відьми — а раптом з’їсть?
— Як же ми підемо до ямамби,— питають,— якщо ми дороги не знаємо?
Виступила тоді вперед одна старенька бабуся і каже:
— Я знаю, як відьму-ямамбу знайти в лісі. Але стара я, немає у мене сили коржі нести. Нехай зі мною сміливці підуть, а я вже дорогу їм покажу.
Так і зробили. Пішли Камаясу і Гонроку разом зі старою до лісу. Ішли, аж поки на сам вершечок не піднялися. Тільки передихнути присіли, пролунав у них над головою страшний голос:
— Бачу, не поспішайте до мене в гості! Коржі принесли?
Затремтіли сміливці, наче листя на вітрі.
— Ой, боюсь! – Кричить один.
— Рятуйте, страшно! – Кричить другий.
Кинулися вони геть втікати, стрімголов злетіли з гори.
Сплеснула старенька руками:
– Куди ви?! Як же я одна коржі донесу?
Кричала, кричала, та все без толку: сміливців вже й слід пропав. Зітхнула старенька, та до відьомської печери увійшла.
— Доброго дня, ямамбо,— каже.— Ось принесла я тобі рисових коржів. Не хочемо ми, щоб синочок твій голодною смертю помер.
— Дякую,— посміхнулася ямамба.— Важко мені одній на господарці — нема кому допомогти. А де коржі?
— Дуже вже вони важкі,— відповіла бабуся.— Зроби милість, допоможи — занеси їх до хати, вони на стежці лежать.
— Це ми миттю! — зраділа ямамба.— Ану, синку, збігай та принеси нам коржики!
Здивувалася бабуся: як це немовля, що вчора народилося, такий тягар понесе? Дивиться — виліз з кутка хлопчина зростом з величезну каменюку, вибіг з печери і в ту ж мить назад повернувся — коржі приніс.
Стали ямамба з сином коржами ласувати та нахвалювати:
— Ой як смачно! Це краще, ніж людей та коней їсти!
Посиділа бабуся у відьомській печері ще трохи й каже:
— Настав мені час , ямамбо, додому повертатися, засиділась я у тебе.
Засмутилася відьма.
— Побудь ще,— просить.— Дуже мені вже тут нудно. Не бійся, я тебе не зачеплю. Поживи в мене ще трохи.
Ну, робити нічого. Залишилась бабуся у відьми-ямамби жити, стала по господарству допомагати та за дитиною її доглядати.
Минала осінь, зима вже закінчується. Нарешті покликала відьма стареньку і каже:
— Настав час тебе додому відпустити. Добре мені з тобою жилось, та ти ж людина, а людина серед людей мусить жити. Наостанок хочу зробити тобі подарунок.
Сказала так і згорток простягнула. Подивилася бабуся, а це шматок чудової парчі.
Змахнула ямамба рукою, і в ту ж мить піднявся на горі вітерець. Підхопив він стареньку, закрутив і в селі біля її хатинки опустив.
А там стареньку давно вже й чекати перестали: думали, що з’їла її зла ямамба. Раптом бачать — стоїть старенька посеред саду, згорток у руках тримає. Зраділи всі, побачивши її, розпитувати стали:
— Як тобі від відьми втекти вдалося?
Засміялася старенька і каже:
– І зовсім вона не зла, відьма з гори Тефукуяма, і зовсім не страшна!
Розгорнула старенька пакунок і подарунок, що від ямамби отримала, всім показала. А потім пошила з тієї парчі гарні сукні своїм онучкам. Але ось диво: скільки від того шматка не відрізали, він менше не ставав! Так всьому селі з відьомської тканини одягу і нашили!
Стали люди з того часу добре жити — багато, в достатку. Потоваришували вони з відьмою-ямамбою і не боялися більше на гору Тефукуяма підніматися. А ямамба на подяку стала людей від всяких бід та напастей захищати. Перестали люди в тому селі хворіти. Кажуть, що там навіть ніколи не кашляли.
Джерело:
“Поле заколдованных хризантем”
Японские народные сказки
Видавництво: “Искона”
1994 р.
Чи можна дізнатися хто є перекладачем?🙏🏻