Відьми

ВІДЬМА БУРКМАНКА
На вулиці Зеленій в чорній камениці з круглим бальконом мешкала колись відьмаБуркманка. Вийде вона, було, на балькон, подивиться вліво, подивиться вправо і обов’язковощось учудить. То візьме й вікна в якомусь будинкові місцями переставить, а то побачить, щоякась господиня зупу варить, та й кине їй у баняк жабу, а то й сама на дурняк пообідає. Дляцього їй досить лише соломинку до вуст прикласти, націлити на чиюсь кухню якраз набаняки і сьорбати у своє задоволення.

Як на те, ніхто на вулиці й не здогадувався, що всі ці чудасії витворяє мила бабуся, вякої, здавалося, тільки й було турбот, що нагодувати своїх тридцять три котики.

Якогось дня Буркманка, прогулюючись, забрела на малесеньку вуличку, котразнаходилась попід самісіньким лісом. Там у лісі Буркманка мала свого власного дуба. Воназалізала в дупло, спускалася сходинами вдолину і опинялася біля котла, в якому постійноварилося вариво. Якби відьма не пила тричі на день цього варива, то втратила б усю своючародійну силу. Тому вона щодня приходила до своєї криївки підкинути дрівець, та набратив горнятко пійла.

Ото вона, повертаючись із лісу, й забрела на якусь вуличку, куди ще ніколине заходила. Хати тут були старенькі, облуплені. Відразу можна здогадатися, що мешкалитут бідаки. Відьма, побачивши, як виглядає ця вуличка, вирішила, що обов’язково муситьпридивитися уважніше, хто і як тут живе. Вона сподівалася, що з кожної хати лунатимегіркий плач і нарікання на лиху долю.

Однак ніякого плачу вона не почула, натомістьпобачила дітей, що весело гралися на подвір’ях. З одної хати линула пісня, з іншої сміх. Ацього Буркманка просто не терпіла. Найбільшим для неї щастям було, коли чула сварку йбійку, коли чула ридання і голосіння. А тут усе навпаки.
Чи могла вона з цим змиритися? Ні, ніколи.

От вона й постукала в перші ліпші двері й попросила напитися. В тій хаті мешкалабідна вдова з двома дітьми. Вона охоче подала води Буркманці, ще й запросила до хативідпочити з дороги. А коли спитала Буркманку, чи та часом не голодна, відьма аж скипіла відлюті – такого знущання над собою вона вже не могла стерпіти.

Пригубила воду й відразу ж виплюнула. – Що це ви мені дали? Хіба це вода? Це жболото! Вдова узяла горнятко і зойкнула – там і справді зеленіла болотна брудна вода ще й зряскою.

– Як же це може бути? – здивувалася вона. – Я ж щойно з криниці воду принесла!

Та, зазирнувши у відра, і там побачила саме болото.

– Ага! – гримнула відьма. – Так от ви чим мене напоїти збираєтесь! Добре, що я не така дурна!

– Присягаюся, я не хотіла злого. Я воду щодня з тої самої криниці беру.

– За такі жарти зі мною чекає вас розплата. Чи знаєте, що я могутня чарівниця, і на весь Львів не знайдете могутнішої?

– Ні, не знаю…Але прошу мене пробачити!

– Пізно.

І відьма, дмухнувши на стіл перетворила його на свиню. Свиня кинулася по кутках рохкати і рилом порпатися. Відьма дмухнула вдруге і свиня знову стала столом.

– Тепер бачите, хто я? Даю вам день. Завтра у цей самий час я прийду до вас, а ви мусите за третім разом вгадати моє ім’я. Як не вгадаєте, заберу ваших дітей із собою і перетворю на кошенят. Я дуже люблю котиків.

Сказавши це відьма покинула бідну вдову у повному розпачу. Звідки вона дізнається відьмине ім’я?
Весь день вона перебирала всі імена, які лише знала, але імен було так багато, а відьма – одна.

Вдосвіта вдова вирішила заховати своїх дітей у лісі. Нехай відьма на ній свою лють зганяє, тільки б дітей не зачепила.

От іде вдова з дітьми густим лісом та придивляється, де б то сховище надійне знайти.Аж ось побачила широченного крислатого дуба з дуплом. Ліпшого місця годі й шукати.Зазирнула вона у дупло і помітила сходи, а внизу на вогні у казані щось булькало. Що бто могло бути?

– Зачекайте мене тут, – звеліла дітям, а сама спустилася в дупло.

Роззирнувшись, побачила на столикові в куточку якусь листівку. Малюнок зображав розкошлану відьму, що
летить у нічному небі на мітлі. На другому боці писалося:

“Вельмишановна пані Буркманко!
Запрошуємо вас на іменини до пана Люципера, котрі відбудуться в суботу на Лисій горі піді
Львовом.”

Ага, то ось чиє то господарство! – здогадалася вдова і, довго не думаючи перекинулаказан, вариво залило вогонь і розтеклося чорною столицею по долівці.
Вдова мусила носа заткати, так воно засмерділо.

– Пішли додому. – сказала дітям, – більше нам ця відьма не страшна.

А відьма того ранку почувалася дуже зле, раптом розболілася голова і заломило в попереку. Зовсім не
хотілося шкандибати до лісу, але мусила. По дорозі вирішила спочатку до вдови зазирнути.

– Двоє гарненьких кошенят мені не завадить, – тішила себе Буркманка.

Але як же вона здивувалася, коли побачила усміхнену вдову, котра поралася коло печі, і не гадаючи
бідкатися та побиватися.

– Ага, заходьте, заходьте паніматко, – сказала господиня. – Щось ви нині заспали. Чекала-м вас раніше.

– А з чого це ви така весела? – визвірилася відьма. – Може, вам моє ім’я вдалося відгадати?

– Ще не відгадала, але думаю, що відгадаю. Звати вас, певно, Ропухою, бо дуже вже у вас гидка пика.

– Що? Та як ти смієш? – отетеріла з несподіванки відьма і аж захлинулася повітрям.

Сторінки: 1 2 3 4 5