TOU

Вінні-Пух та його друзі (розділи 1-10)

Алан Мілн

– Саме так, саме так… Тільки, розумієш… мені дуже шкода… розумієш, Іа… коли я біг, щоб чимшвидше принести тобі кульку, я впав.

– Ой-ой-ой! Біднесенький мій! Мабуть, ти таки дуже поспішав. Гадаю, ти не забився, маленький Пацику?

– Ні, але кулька… Ох, Іа… вона зовсім луснула.

Запала довга-предовга мовчанка.

– Моя кулька? – нарешті спитав Іа-Іа.

Паць кивнув.

– Мій деньнародженнєвий дарунок?

– Так, Іа,– сказав Паць, підшморгуючи носом.– Ось він… Щиро вітаю тебе з днем народження.

І він подав Іа маленький гумовий квачик.

– Оце воно? – спитав Іа трохи здивовано.

Паць кивнув.

– Мій подарунок?

Паць кивнув іще раз.

– Повітряна кулька?

– Так.

– Спасибі тобі, Пацику,– сказав Іа-Іа.– Пробач, будь ласка… але я хочу спитати, якого кольору була кулька, коли… коли вона була кулькою?

– Червона.

– Я так і знав! Червона!.. – проказав собі під ніс Іа-Іа.– Мій улюблений колір… А яка завбільшки вона була?

– Майже така, як я.

– Я так і знав!.. Завбільшки з Паця!.. – сумно пробурмотів Іа-Іа.– Мій улюблений розмір!.. Он воно як: куди не кинь, всюди клин.

Паць почував себе дуже нещасним і просто не знав, як йому бути. Він лише раз по раз розкривав рота, заміряючись щось сказати, та тут-таки вирішував, що саме цього казати й не слід.

І раптом, на його щастя, з того боку струмка долинули вигуки. То прийшов Пух.

– Зичу тобі багато-багато щастя! – кричав Пух, певне, забувши, що він уже це говорив.

– Спасибі, Пуше, мені вже пощастило,– понуро відповів Іа-Іа.

– Я приніс тобі подаруночок! – радісно вигукнув Пух.

– У мене вже є подаруночок,– відповів Іа.

Пух тим часом перебрів струмок і підійшов до Іа. Паць сидів віддалік, похиливши голову на лапки, і тихенько шморгав носом.

– Ось він,– сказав Пух.– Це – Дуже Корисний Горщик. А на ньому, знаєш, що написано? “Вітаю тебе з днем народження! Бажаю щастя. Твій Пух”. Он скільки всього там написано. І в нього можна класти що захочеш.

Глянувши на горщика, Іа-Іа страшенно розхвилювався:

– Оце те, що треба! – вигукнув він.– Слово честі, моя кулька якраз увійде в цей горщик!

– Та ні, Іа,– зупинив його Пух.– Повітряні кульки не можуть уміщатися в горщику. Вони дуже великі. З ними треба не так, а отак: візьми кульку за мотузок…

– То інші кульки не входять, а моя увійде! Ще й як! – гордо сказав Іа.– Дивися, Пацику!

Паць сумовито озирнувся, а Іа-Іа схопив колишню кульку зубами й обережно поклав її у горщик, далі витяг її і поклав на землю, а далі знову взяв її зубами і обережно поклав у горщик.

– Вийшло! – закричав Пух.– Тобто увійшла!

– Увійшла! – закричав Паць.– І вийшла!

– Чудово виходить! – закричав Іа-Іа.– Просто краса!

– Я дуже щасливий,– сказав радісно Пух,– що здогадався подарувати тобі Корисний Горщик, у який можна класти найусілякіші речі.

– А я дуже щасливий,– сказав радісно Паць,– що здогадався подарувати тобі Річ, яку можна класти у цей Корисний Горщик!

Та Іа-Іа нічого не чув. Йому було не до того: він то клав свою кульку в горщик, то витягав її назад, і було видно, що він таки по-справжньому щасливий…

– А я хіба нічого йому не подарував? – спитав Крістофер Робін засмученим голосом.

– Як же нічого? Звісно, подарував! – сказав я.– Пригадай лишень, ти подарував йому,,, подарував таку маленьку-маленьку…

– А, вже згадав! Я подарував йому великувелику коробку фарб, якими можна намалювати все, що схочеш.

– Еге. Саме так.

– Тільки чого я не віддав йому дарунок із самого ранку?

– Ну, звісно чого! Адже ти був страшенно заклопотаний приготуваннями до свята. Ти клопотався, щоб для Іа був і святковий пиріг, і цукерки, й морозиво…

– Еге, тепер я вже все згадав,– замріяно сказав Крістофер Робін.

ПРИГОДА СЬОМА,

У якій Кенга та Крихітка Ру з’являються в лісі, а Пацеві нежданно-негадано намилюють шию

Здавалося, жодна жива душа не знала, звідки вони взялися і як опинилися тут, у Лісі, – мама Кенга і Крихітка Ру.

Коли ж Пух спитався Крістофера Робіна: “Як вони сюди потрапили?”, Крістофер Робін сказав:

“Звичайним шляхом. Ясно, Пуше?”

Пух, якому було зовсім не ясно, сказав: “Угу”. – Потім двічі кивнув головою і повторив: “Звичайним, шляхом. Ага, угу”. – І почвалав у гості до свого друга Паця – дізнатися, що він про це думає.

У Паця саме гостював Кролик. І вони почали міркувати усі троє.

– Мені ось що не до душі,– сказав Кролик.– Ми собі живемо тут – ти, Пуше, і ти, Пацику, і я – і раптом…

– Ще Іа,– сказав Пух.

– Ще Іа – і раптом…

– І ще Сова,– сказав Пух.

– І ще Сова – і раптом ні сіло ні впало…

– Так, так, а ще ж Іа,– сказав Пух.– Я трохи не забув про нього!

– Ми собі живемо тут,– повторив Кролик дуже повільно та голосно,– усі-всі ми – і раптом ні сіло ні впало ми прокидаємося одного ранку, і що ми бачимо? Ми бачимо якусь Чужинську Тварину серед нас! Тварину, про яку ми ніколи ні сном ні духом не знали! Тварину, яка носить своїх дітей у кишені! Казна-що! Уявіть, коли б це мені заманулося тягати в кишенях своїх родичів! Скільки б мені знадобилося кишень?

– Шістнадцять,– сказав Паць.

– Сімнадцять, здається… Авжеж! – сказав Кролик.– Та ще одну для носовичка. Отже, всього – вісімнадцять. Вісімнадцять кишень в одному костюмі! Та я просто заплутався б!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Вінні-Пух і його друзі”
Алан Мілн
Переклад – Леонід Солонько
Видавництво: “Дитвидав УРСР”
Київ, 1963 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: