TOU

Вінні-Пух та його друзі (розділи 1-10)

Алан Мілн

Тут усі вмовкли й довго-довго думали про кишені.

Нарешті Пух, який увесь цей час напружено морщив лоба, сказав:

– По-моєму, їх п’ятнадцять.

– Чого, чого? – спитав Кролик.

– Кажу, що їх таки п’ятнадцять.

– П’ятнадцять чого?

– Твоїх родичів.

– А до чого тут мої родичі?

Пух потер кінчик носа й сказав, що йому здалося, ніби Кролик говорив про своїх родичів.

– Хіба? – сказав Кролик, знизавши плечима.

– Авжеж, говорив…

– Ну, гаразд, Пуше, облишмо родичів,– нетерпляче сказав Паць.– Питання стоїть так: що нам робити з Кенгою?

– А-а, ясно,– сказав Пух.

– Найліпше,– сказав Кролик,– найліпше буде зробити таке: взяти й викрасти Крихітку Ру, а потім його сховати, і коли Кенга запитає: “Де ж це моя Крихітка Ру?”, ми скажемо: “Ага!”

– Ага! – сказав Пух, надумавши потренуватися.– Ага! Ага!

– По-моєму,– сказав він трохи згодом,– по-моєму, ми можемо сказати “ага”, навіть не викрадаючи Крихітки Ру.

– Пуше,– поблажливо сказав Кролик,– у тебе й справді в голові сама тирса!

– Я знаю,– винувато промовив Пух.

– Ми скажемо “ага” так, щоб Кенга зрозуміла, що ми знаємо, де її Крихітка Ру. Таке “ага” означає: “Ми тобі скажемо, де Крихітка Ру, якщо ти пообіцяєш піти з нашого Лісу й ніколи не повертатися”. А тепер помовчте: я хочу подумати! – сказав Кролик.

Пух подибав у куточок і став учитися такого “Ага!”, про яке казав Кролик. Іноді йому здавалося, що воно виходить саме таке, а іноді – що зовсім не таке.

“Мабуть, тут усе залежить від вправ,– думав Пух.– Цікаво, чи й Кенга повинна робити такі вправи, щоб нас зрозуміти?”

– Я ось про що хотів запитати,– сказав Паць, неспокійно соваючись на місці,– Я оце мав розмову з Крістофером Робіном, і він сказав, що Кенга, між іншим, вважається Одним із Найлютіших Звірів. Сам я не боюся звичайних лютих звірів, але всі знають, що коли в Одного з Найлютіших Звірів забрати дитину, то цей звір стає такий лютий, як Двоє Найлютіших Звірів. І тоді вже казати “Ага!” буде, мабуть, досить безглуздо.

– Пацю,– промовив Кролик, діставши олівця і послинивши його,– ти страшенний боягуз, ти не маєш ані краплі хоробрості!

– Важко бути хоробрим,– сказав Паць і тихенько зашморгав носом,– коли ти є лише таким Малесеньким Пацем.

Кролик, який тим часом почав щось квапливо писати, на хвильку відірвався від роботи і сказав:

– От саме завдяки тому, що ти такий малесенький, ти скоро будеш у найбільшій пригоді.

Паць так зрадів, що він буде в пригоді, що враз і думати забув про будь-які страхи. А коли Кролик сказав, що Кенги бувають люті лише взимку, а в усі інші пори року вони – Найсумирніші Створіння, Паць ледве міг усидіти на місці, так йому закортіло потрапити в пригоду.

– А як же я? – засмутився Пух.– Виходить, я зовсім не буду в пригоді?

– Не журися, Пуше,– утішив його Паць.– Може, якось іншим разом…

– Без Пуха,– урочисто сказав Кролик, загострюючи олівця,– пригода взагалі буде неможлива.

– Ого! – сказав Паць, силкуючись не показати свого розчарування.

А Пух знову почалапав у куток і гордо сказав собі подумки: “Без мене взагалі неможливо! От я, так я!”

– А тепер слухайте всі! – сказав Кролик, скінчивши писати.

Пух та Паць сіли й приготувалися слухати уважно-уважно – аж роти пороззявляли!

І ось що їм прочитав Кролик:

ПЛАН,

як викрасти Крихітку Ру.

  1. По-перше. Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене.
  2. Ще найпопершіше. Кенга не зводить очей із Крихітки Ру, якщо він не застебнутий у неї в кишені геть на всі ґудзики.
  3. Отже. Якщо ми хочемо викрасти Крихітку Ру, нам треба виграти час, бо Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене (див. параграф 1).
  4. Ідея. Якщо Ру вискочить із Кенжиної кишені, а Паць туди вскочить, то Кенга не помітить різниці, бо Паць – це всього лиш Малесенький Паць.
  5. Такий самий, як і Крихітка Ру.
  6. Але Кенга неодмінно має глянути в інший бік, щоб не помітити, як Паць вскочить до неї в кишеню.
  7. Дивись параграф 2.
  8. Ще одна ідея. Та коли Пух заговорить до неї і говоритиме дуже переконливо, вона може на мить відвернутися.
  9. І тоді я зможу втекти з Ру.
  10. Дуже швидко.

11.1 Кенга спочатку нічого не помітить, а помітить уже згодом.

Кролик гордо прочитав усе це вголос, і, коли він закінчив, деякий час усі мовчали. Тільки Паць усе відкривав та закривав рота, але не міг промовити й слова. Нарешті, йому пощастило видушити з себе захриплим голосом:

– А тоді?

– Що тоді?

– Ну, коли Кенга помітить, що то не Ру?

– Тоді ми всі разом скажемо: “Ага!”

– Усі втрьох?

– Еге.

– Ого!

– А що тебе турбує, Пацю?

– Нічого,– сказав Паць.– Якщо ми всі троє скажемо “Ага!”, тоді все гаразд… Якщо ми всі троє скажемо “Ага!”,– сказав Паць,– тоді я не турбуюся,– додав він.– Але мені б не хотілося казати “Ага!” самому. Бо воно дуже погано вийде… До речі,– поцікавився він,– ти цілком певен у тому, що ти казав про зиму?

– Про зиму?

– Ну, про те, що Кенги найбільше лютують у січні та лютому?

– А-а! Так, так, це напевне. Ну, Пуше, тобі ясно, що ти маєш робити?

– Ні,– сказав Пух.– А що я маю робити?

– Та лише одне: говорити й говорити з Кенгою, щоб вона нічого не помічала.

– Ага! А про що говорити?

– Про що хочеш.

– Може, почитати їй вірші чи щось таке?

– Так, так, саме вірші,– сказав Кролик.– Блискуча думка! А тепер – гайда!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Вінні-Пух і його друзі”
Алан Мілн
Переклад – Леонід Солонько
Видавництво: “Дитвидав УРСР”
Київ, 1963 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: