TOU

Вінні-Пух та його друзі (розділи 1-10)

Алан Мілн

– Ага! – сказав Паць, силкуючись вимовити це “ага!” якомога краще. Але після такої Стрибастої Подорожі “ага!” вийшло не дуже вдале, і Кенга, мабуть, не зрозуміла, що воно мало означати.

– Спершу цюпці-люпці,– сказала Кенга веселим голосом.

– Ага! – повторив Паць, тривожно нишпорячи очима й шукаючи друзів. Та друзів тут не було. Кролик сидів у себе вдома й любесенько грався із Ру, відчуваючи, що з кожною миттю все дужче й дужче любить Крихітку Ру, а Пух, якому враз заманулося стати Кенгою, ще й досі стрибав на піщаній галявці посеред Лісу.

– Не знаю, як краще,– сказала Кенга ніби в глибокій задумі,– може, сьогодні тобі зробити холодну ванну? Адже ти дуже любиш холодну водичку, га, любий мій Ру?

Паць, який узагалі не терпів ніяких ванн, затремтів від обурення й, зібравши усю свою хоробрість, рішуче сказав:

– Кенго! Я бачу, настав час поговорити відверто!

– Який же ти смішненький та дурненький, любий мій Ру,– сказала Кенга, наливаючи у ванну воду.

– Я не Ру! – голосно сказав Паць.– Я Паць!

– Так, любий, так,– лагідно сказала Кенга. – Хіба я заперечую? Бач, яке розумне – і голосок уже навчилося підбирати – ну чисто тобі Паць! – вела вона далі, дістаючи з полиці великий брусок жовтого мила. – Ну, чим ти мене ще потішиш?

– Хіба ти не бачиш? – зарепетував Паць.Очей у тебе немає чи що? Подивися ж на мене!

– Та я дивлюся, любий мій Ру, дивлюся, – сказала Кенга суворо.– А от ти, бачу, забув ся, що я тобі вчора казала про блазнювання. Якщо ти будеш викаблучуватися й далі, мов той Паць, то, коли виростеш, станеш схожим на Паця, і тоді про це дуже-дуже пожалкуєш. А тепер – гайда у ванну і не дратуй мене, бо ти мене знаєш!

Не встиг Паць навіть зойкнути, як уже опинився у ванні.

Кенга заходилася щосили терти його великою кудлатою мочалкою.

– 0-йо-о-о-й! – верещав Паць.– Відпусти мене! Я ж Паць!

– Не роззявляй рота, серденько, бо наковтаєшся мила,– сказала Кенга.– От бач! Що я тобі казала?

– Ти… ти… ти це зумисне зробила,– забулькотів Паць, тільки-но спромігся заговорити.

Але нараз рота йому затулила мочалка.

– Отак, мій любий, отак, коханий, хоч тепер помовч,– сказала Кенга, але за хвилину вона вже витягла Паця з ванни і дбайливо витерла м’яким рушником.

– А тепер,– сказала Кенга,– вип’єш свої ліки і можеш спатки.

– Я-я-я-які ще ліки? – пробелькотів Паць.

– Риб’ячий жир, щоб ти виріс великий та сильний, моє серденько. Адже ти не хочеш бути таким малесеньким, як Паць, не хочеш? Ото ж бо!

У цей час хтось постукав у двері.

– Прошу, – сказала Кенга, і до кімнати увійшов Крістофер Робін.

– Крістофере Робіне! Крістофере Робіне! – жалісно загукав Паць.– Скажи Кензі, хто я такий. Вона весь час каже, що я – Крихітка Ру! А я зовсім не Крихітка Ру, правда?

Крістофер Робін оглянув Паця дуже ретельно і похитав головою.

– Авжеж, ти не Ру,– сказав він.– Я щойно бачив Ру в гостях у Кролика. Вони там собі граються.

– От тобі й маєш! – сказала Кенга.– Ну хто ж міг знати! І як це я могла помилитися?

– Ага, ага! Бачиш! – заторохтів Паць.– Чия правда? Я ж казав, що я – Паць! От!

Крістофер Робін знову похитав головою.

– Ні, ти не Паць,– сказав він.– Паця я знаю чудово, і він зовсім іншого кольору.

Паць намірився був сказати, що все це через купання, та вчасно збагнув, що, мабуть, цього не слід говорити. Він роззявив рота, щоб сказати щось інше, і в цей час Кенга засунула йому в рот ложку з ліками, а тоді ніжно поплескала по спині й сказала, що риб’ячий жир дуже-дуже смачний, коли до нього гарненько звикнеш.

– Я знала, що це не Паць,– сказала Кенга потому.– А все ж, цікаво, хто це такий?

– Мабуть, це один із Пухових родичів,– припустив Крістофер Робін,– скажімо, дядько або племінник, або ще там хтось.

– Атож, так воно, мабуть, і є, – погодилася Кенга і сказала, що треба йому дати якесь ім’я.

– Можна назвати його просто Пухтик,– сказав Крістофер Робін. – Або скорочено – Генрі Пухтик.

Та, тільки-но діставши таке чудове ім’я, новоспечений Генрі Пухтик випручився з обіймів Кенги і скочив на долівку. На його щастя, Крістофер Робін не причинив дверей.

Ніколи за все своє життя Генрі Пухгик-Паць не бігав так швидко, як тепер. Він летів, мов на пожежу, мигочучи п’ятами, і не оглядався й не зупинявся аж до своєї хатки. Лише за сотню кроків від власних дверей він сповільнив біг і решту шляху котився по пилюці, щоб знову набрати свого звичного кольору, такого милого та приємного…

Отак Кенга й Крихітка Ру зосталися жити в Лісі. І щовівторка Крихітка Ру на цілий день ішов у гості до свого щирого друга Кролика, а Кенга проводила свій щовівторок зі своїм щирим другом Пухом, навчаючи його стрибати, а Паць щовівторка гостював у свого давнього щирого друга Крістофера Робіна.

І всім було страшенно весело.

ПРИГОДА ВОСЬМА,

У якій Крістофер Робін веде “ех-спотикацію” до Північного Полюсу

Одного чудового дня Пух чалапав на другий кінець Лісу, щоб провідати Крістофера Робіна та з’ясувати, чи не забув той узагалі про існування ведмедів. Уранці під час сніданку (сніданок був дуже скромний: трохи мармеладу, намащеного на стільники з медом) Пухові зненацька закрутилася в голові нова пісенька. Вона починалася так:

Гарно ведмедеві. Тричі ура!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Вінні-Пух і його друзі”
Алан Мілн
Переклад – Леонід Солонько
Видавництво: “Дитвидав УРСР”
Київ, 1963 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: