TOU

Вінні-Пух та його друзі (розділи 1-10)

Алан Мілн

Пухові слава! Шум-трія-ра!

Придумавши ці рядки, Пух почухав потилицю і сказав сам до себе: “Початок просто чудовий, але де взяти продовження?” Він спробував ще кілька разів повторити “Ура!”, та це не допомогло. “Може, вийде краще,– подумав він,– якщо я співатиму: “Гарно ведмедеві. Тричі ого “? І він заспівав. Але пісня й далі не зрушила з місця. “Ну що ж, гаразд,– сказав Пух,– тоді я проспіваю перші два рядки ще двічі, і, може, якщо я співатиму дуже швидко, то й сам незчуюся, як доберуся й до третього рядка, а там і до кінця, і в мене вийде гарна пісенька. Ну, почали:

Гарно ведмедеві! Тричі – ура!

Пухові слава! Шум-трія-ра!

Що нам морози,

Погрози, прогнози

(А також і занози),-

Лиш медом помажте мене.

Ура!

Крізь хугу й замет

Я піду уперед,

Лиш лапки гарненько

Вмочіть мені в мед.

Хай живе Вінні-Пух! Гей, ура!

Слава Пухові! Гей, дітвора!

Добре під’їв він. Пора!..

Пухові так сподобалася ця пісенька, що він співав її цілу дорогу, поки йшов Лісом.

“Але якщо я співатиму її довше,– раптом подумав він,– то саме наспіє час попоїсти чогось смачненького, і тоді останній рядок “Добре під’їв він. Ура!.. “буде неправильний.

Тому Пух замугикав пісеньку без слів.

Крістофер Робін сидів на порозі й натягав свої Похідні Чоботи.

Тільки-но Пух побачив Похідні Чоботи, він ураз зрозумів, що незабаром має трапитися Пригода, тож він хутенько злизав з губів рештки меду і підтягнувся, як тільки міг, щоб показати, що він готовий до всього.

– Доброго ранку, Крістофере Робіне! – загукав він.

– Привіт, Війні-Пуше. Ніяк не натягну оцього чобота.

– Кепська справа,– сказав Пух.

– Ти, будь ласка, уприся мені в спину, щоб я, бува, не перекувицьнувся догори ногами, коли потягну надто сильно.

Пух сів і міцно-міцно вперся лапками в землю, а спиною міцно-міцно вперся у спину Крістофера Робіна; Крістофер Робін, у свою чергу, міцно-міцно вперся у спину Пухові й почав міцно-міцно тягти-натягати свого чобота, аж поки нарешті таки натягнув.

– От і готово,– сказав Пух.– Що будемо робити далі?

– Підемо в експедицію. Усі,– сказав Крістофер Робін. Він звівся на ноги, обтрусився і додав: – Дякую, Пуше.

– Підемо в ех-спотикцію? – з цікавістю перепитав Пух.– Здається, такого я ще не бачив, не чув і не їв. А де вона, ця ех-спотикція?

– Експедиція, дурненьке ведмежа. Не “ех”, а “е-к-с”, розумієш, “ка-ес”!

– А-а,– сказав Пух.– Ясно.

Та насправді йому нічого не було ясно.

– І в експедиції ми мусимо не спотикатися, а шукати й відкрити Північний полюс.

– А-а! – знову сказав Пух.– Ясно. А що таке Північний полюс?

– Ну, це така штука, яку відкривають,– недбало сказав Крістофер Робін, який і сам до пуття не знав, що ж то воно за штука.

– А-а, ясно,– сказав Пух.– А ведмедям можна його відкривати?

– Авжеж, можна. І Кроликові, і Кензі, і всім, усім, усім. Бо ж це – експедиція. А експедиція означає, що всі йдуть одне за одним, як на параді. Ти б краще попередив усіх, щоб збиралися, доки я почищу рушницю. І ще треба не забути провізію.

– Про кого не забути?

– Не про кого, а те, що їдять.

– А-а! – зрадів Пух.– А мені почулося, ніби ти сказав про якусь Візію. Тоді я піду та попереджу їх усіх.

І він почалапав геть.

Першим, кого зустрів Пух, був Кролик.

– Привіт, Кролику,– сказав Пух.– Це ти?

– Це я, але пограймося, ніби це не я,– сказав Кролик.– Подивимося, що з того вийде.

– Я маю для тебе доручення,– сказав Пух.

– Гаразд, я передам його Кроликові, – сказав Кролик.

– Ми всі вирушаємо в ех-спотикцію разом із Крістофером Робіном.

– І Кролик теж? А що таке… ну оте, що ти сказав?

– Ну, такий собі парад чи що,– сказав Пух.

– Он як?! Парад! – сказав Кролик.

– Угу,– підтвердив Пух.– І ми повинні відкрити Полюск… чи, може, Молюск? Одне слово, щось там відкрити.

– Відкрити? Усі ми? – сказав Кролик.

– Усі, всі. А головне, не забути про… ну, про те, що їдять. Бо раптом нам їсти захочеться!.. Тепер я подамся до Паця, а ти перекажи все Кензі, гаразд?

Пух попрощався з Кроликом і заквапився до пацевої хатки.

Паць сидів на ґанку і, заплющивши очі, гадав на ромашці, аби точно дізнатися – любить, не любить, плюне чи поцілує. Вийшло, що плюне, і тепер він силкувався згадати, на кого ж він загадав, – тільки б не на Пуха.

Цієї миті перед ним і вигулькнув Пух:

– Гей, Пацику! – захекано сказав Пух.– Ми йдемо в ех-спотикцію. Усі, всі. І беремо про… про… їзію. Одне слово, харчі. Треба щось там відкрити.

– Що відкрити? – злякано спитав Паць.

– Та щось таке, що відкривають.

– Не дуже люте?

– Крістофер Робін нічого не казав про лютість. Він тільки сказав, що в нього є, як його… е… е… ко… си…

– “Коси” я не боюся, – серйозно сказав Паць.– Я боюся тільки вовка. Та якщо з нами йде Крістофер Робін, тоді я зовсім нікого не боюся!

Незабаром усі-всі зібралися біля хатки Крістофера Робіна, і “ех-спотикція” почалася. Попереду виступали сам Крістофер Робін і Кролик, за ними Паць та Пух, далі Кенга з Крихіткою Ру в кишені й Сова, ще далі – Іа, а в самому кінці, витягнувшись довгою вервечкою, тюпали всі Кроликові Родичі та Знайомі.

– Я їх не запрошував,– ніби між іншим пояснив Кролик.– Вони самі взяли та й прийшли. Вони завжди так. Нехай собі спотикаються в самому кінці, за хвостом Іа.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Вінні-Пух і його друзі”
Алан Мілн
Переклад – Леонід Солонько
Видавництво: “Дитвидав УРСР”
Київ, 1963 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: