TOU

Вінні-Пух та його друзі (розділи 1-10)

Алан Мілн

– Мушу сказати,– озвався Іа,– що це неподобство. Ось що це таке! Я взагалі не збирався йти в цю… е… е… скопицію… чи як там Пух її назвав. Я прийшов тільки з почуття обов’язку. Та все ж, бачте, я тут, і якщо я повинен іти в кінці е… е… зкопитії – ви розумієте, про що я кажу,– то й дозвольте мені йти в кінці. А коли я щоразу, як мені захочеться трохи посидіти й відпочити, матиму клопіт розчищати собі місце від цієї дрібноти – Кроликових Родичів та Знайомих, то це вже буде не е… е… ступиція – чи як там на неї кажуть, – а просто метушня й мішанина. Ось що я мусив сказати.

– Я розумію Іа-Іа,– сказала Сова.– Якщо ви мене спитаєте…

– Я нікого ні про що не питаю,– перебив її Іа-Іа.– Навпаки, я сам усе всім пояснюю. Можете шукати Північний полюс, а можете відпочивати, сидячи на мурашнику. Мені байдуже.

Та тут з переднього ряду колони залунали вигуки.

– Уперед! Уперед! – кричав Крістофер Робін.

– Уперед! – гукали Пух і Паць.

– Уперед! – підгукувала їм Сова.

– Рушили! – сказав Кролик.– Я мушу бігти.

І він пострибав попереду “ех-спотикції”, щоб крокувати поруч із Крістофером Робіном.

Так вони вийшли в похід до полюса. І по дорозі всі весело гомоніли про се та про те – всі, окрім Пуха, який саме складав пісню.

– Ось і початок,– сказав він Пацеві, коли початок був готовий.

– Початок чого?

– Моєї пісні.

– Якої пісні?

– Цієї самої.

– Якої?

– Якщо ти послухаєш, то все почуєш.

– А звідки ти знаєш, що я не слухаю?

На це Пух не знайшов, що сказати, і тому почав співати:

На полюс

в ЕХ-СПОТИКЦІЮ

Всі рушили зрання,-

І Кенга, й Ру, і Кролик,

І вся його рідня.

Вперед крокує Робін

І, звісно, також я.

І Паць, а далі знову

Вся Кролика рідня.

До полюса, до молюса

Всі йдуть, ідуть і йдуть,

Тому цю ЕХ-СПОТИКЦІЮ

Парадом ще зовуть.

Гей, люба ЕХ-СПОТИКЦІЄ,

Куди вони біжать:

Який він є той полюс

Із чим його їдять?

– Тс-с! – сказав Крістофер Робін, обернувшись до Пуха.– Ми якраз наближаємося до небезпечного місця!

– Тс-с! – сказав Пух, хутенько обернувшись до Паця.

– Тс-с! – сказав Паць Кензі.

_ Тс-с! – сказала Кенга Сові, а Крихітка Ру кілька разів підряд сказав “Тс-с! Тс-с! Тс-с!” самому собі.

– Тс-с! – сказала Сова Іа-Іа.

– Цитьте! – сказав Іа-Іа страшним голосом усім Кроликовим Родичам та Знайомим, і ті стали квапливо казати одне одному “Цить! Цить! Цить!”, аж поки дійшло до останнього.

А останній (найменший із Кроликових Родичів та Знайомих) так перелякався, подумавши, що вся “ех-спотикція” тільки йому каже “Цить!”, що вмить зарився в землю і просидів там униз головою два дні, поки нарешті упевнився, що небезпека минула. Потому він чимдуж подався додому й більше ніколи не витикався з-під маминої спідниці.

Його звали Кульчин Синок.

“Ех-спотикція” доспотикалася до річки, яка весело крутилася й перекидалася поміж високих скелястих берегів, і Крістофер Робін враз розпізнав, яка тут могла критися небезпека.

– Отут,– пояснив він,– найзручніше місце для схрону.

– Для якого хрону? – шепнув Пух Пацеві.– Того, від якого свербить у носі?

– Мій любий Пуше,– поблажливо сказала Сова,– невже ти не знаєш, що таке схрон?

– Сово,– сказав Паць, суворо зиркнувши на неї,– адже Пух шепочеться зі мною, а не з тобою, і тобі не варто…

– Схрон,– сказала Сова,– це місце, де щось ховають або ховаються, – сказати б, несподівана схованка.

– Так само,– сказав Пух,– як баночки з хроном іноді несподівано…

– Схрон, як я саме хотів пояснити Пухові,– сказав Паць,– це місце, де ховаються…

– Якщо хтось сховається, а тоді зненацька наскочить на тебе, – це й означає, що він вискочив зі схрону,– сказала Сова.

– Схроном, Пуше, називають те місце, де хтось ховається, а тоді звідти зненацька наскакує на тебе,– пояснив Паць.

Пух, який тепер точно знав, що таке схрон, докинув, що одного разу він був сховав баночку з варенням, а тоді зненацька виявилося, що то баночка з хроном, від якого йому свербіло в носі цілих шість днів.

– Та піхто ж не казав про баночки з хроном,– сердито буркнула Сова.

– Я казав,– сказав Пух.

Вони дуже обережно посувалися берегом річки, долаючи скелю за скелею, і незабаром вийшли на те місце, де кручі відступали від води, лишаючи місце зеленим смужкам м’якої трави, на якій так і кортіло посидіти та відпочити.

І тільки-но вони ступили на траву, Крістофер Робін скомандував: “Стій!” – і всі посідали, щоб перепочити.

– По-моєму,– сказав Крістофер Робін,– нам треба зараз з’їсти всю провізію, щоб далі легше було йти.

– З’їсти все наше що? – спитав Пух.

– Усе, що ми принесли,– сказав Паць і перейшов від слів до діла.

– Це добра думка,– сказав Пух і теж заходився плямкати.

– Всі мають що їсти? – спитав Крістофер Робін із повним ротом.

– Усі, крім мене,– сказав Іа-Іа.– Як завжди. – Він сумно подивився навкруги й додав: – Гадаю, ніхто з вас не сидить на моїх будяках?

– Здається, я сиджу,– сказав Пух.– Ой! – він скочив на рівні ноги й озирнувся.– Авжеж! Я так і відчував.

– Дякую, Пуше. Якщо будяки тобі більше не потрібні, то я… – Іа-Іа перейшов на місце Пуха й почав їсти.

– До речі, будякам не на користь, коли на них сидять,– заговорив Іа-Іа, на хвильку переставши жувати.– Вони втрачають будь-яку поживність і свіжість. Іншим разом не забувайте про це, мої друзі. Ніколи не завадить виявити трохи поваги, тобто уваги до свого ближнього. Точніше, треба дбати не тільки про себе,– ось що хотів я сказати.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Вінні-Пух і його друзі”
Алан Мілн
Переклад – Леонід Солонько
Видавництво: “Дитвидав УРСР”
Київ, 1963 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: