TOU

Вінні-Пух та його друзі (розділи 1-10)

Алан Мілн

– Дякую тобі, Крістофере Робіне. Ти тут єдиний, хто розуміється на хвостах. Усі інші не здатні мислити. У цьому їхня біда. Вони не мають уяви. Для них хвіст – це не хвіст, а просто якась собі китиця поза спиною.

– Не журися, Іа,– сказав Крістофер Робін, щосили розтираючи хвоста.– Тепер йому краще?

– Так, тепер він начебто відчуває себе хвостом. Відчуває, що він комусь належить. Якщо ти тямиш, про що я кажу…

– Привіт, Іа,– сказав Пух, підходячи до них зі своєю віссю.

– Моє шанування, Пуше. Дякую за увагу…

…Пух розгублено подивився на Крістофера Робіна.

– Пух саме знайшов Північний полюс,– сказав Крістофер Робін.– Чудово, правда, Іа? Ось земна вісь!

Пух скромно опустив очі.

– Оце? – спитав Іа.

– Так! – сказав Крістофер Робін.

– То ми шукали оцю штуку? – спитав Іа.

– Саме її,– сказав Пух.

– Гм,– сказав Іа.– Ну що ж. Принаймні дощу не було,– додав він.– І то вже добре.

Вони встромили вісь у землю, і Крістофер Робін прив’язав до неї дощечку з написом:

ПІВНІЧНИЙ ПОЛЮС.

ВІКРИТИЙ ПУХОМ.

ПУХ ЙОГО НАШОВ.

Потому всі розійшлися по домівках. І здається, хоч я й не зовсім у цьому певен, Крихітці Ру довелося прийняти гарячу ванну й одразу лягти спати.

А Пух так пишався своїм подвигом, що, опинившись у власній хатці біля власного буфета, мусив перш за все гарненько підкріпитися.

ПРИГОДА ДЕВ’ЯТА,

У якій паць із усіх усюд оточений водою

Дощ хлюскотів, хлюскотів і хлюскотів. Паць сказав собі, що ніколи за все своє життя – а йому було страшенно багато років: може, три, а може, навіть цілих чотири! – ніколиніколи він ще не бачив стільки дощу одразу. А дощ усе періщив – з ранку до ночі, день за днем, день за днем…

“От якби,– думав Паць, визираючи з віконця,– от якби я гостював у Пуха чи в Крістофера Робіна, чи навіть у Кролика, коли почався дощ, тоді мені весь час було б весело. А так сиди тут сам-один мов палець і думай-гадай, коли ж то цей дощ ущухне!”

І Паць уявив собі, що він сидить у гостях у Пуха й питає його: “Пуше, ти бачив колинебудь отакенний дощ?”, а Пух відповідає: “Просто жах, Пацику!” або він, Паць, каже: “От би знаття, чи не розмило дорогу до Крістофера Робіна?”, а Пух відповідає: “Бідолашного старого Кролика, мабуть, уже точно вимило з дому”.

Отак любенько погомоніти – хіба то не радість, не насолода?! Бо навіщо тоді взагалі здалися такі незвичайні речі, як повені чи потопи, коли тобі навіть ні з ким про них погомоніти?

А видовище, що й не кажи, було-таки справді незвичайне. Маленькі сухі рівчачки, в яких Паць, бувало, так прелюбо копирсався рильцем, стали струмками; маленькі струмки, в яких він, бувало, залюбки брьохався, стали річками; а річка, на берегах якої друзі так весело гралися, вилізла зі свого ложа (так називають річчину постіль) і розлилася так широко та далеко, що Паць занепокоївся, чи не забереться вона скоро у його власне ложе (тобто в його власну постіль).

“Усе ж трішечки лячно,– сказав він сам до себе,– лячно бути зовсім Малесеньким Пацем, з усіх усюд оточеним водою! Крістофер Робін і Пух можуть врятуватися, видершись на дерева; Кенга така стрибуча, що також може врятуватися; Кролик може врятуватися, закопавшись у землю; Сова може врятуватися, полетівши куди завгодно; а Іа може врятуватися, якщо… якщо буде голосно кричати, доки його не порятують… Тільки я сиджу тут, оточений водою, і нічого-нічого не можу вдіяти!..”

А дощ усе хлюскотів та хлюскотів, і з кожним днем вода підіймалася вище та вище, і ось вона вже підступила майже до самого віконця… а Паць і досі не спромігся щось вдіяти.

“Добре Пухові,– з гіркотою думав Паць.– Щоправда, Пух не такий уже й розумний, бо в голові у нього тирса, але це йому байдуже.

Він що зробить, то все не так, а виходить – все саме так. Добре й Сові. Щоправда, розуму в неї також небагато, зате вона геть усе знає. Сова напевне б сказала, що треба робити, коли ти з усіх усюд оточений водою. Добре й Кроликові. Правда, Кролик мало читав книжок, зате він завжди, коли захоче, може скласти розумний план. Добре й Кензі. Правда, Кенга не така й розумна, але вона так непокоїться за Крихітку Ру, що завжди робить те, що треба робити, і їй для цього не треба навіть думати. Добре й бідолашному Іа, бо він… бо він такий бідолашний, що не став би зовсім нічого робити. Але цікаво, що б на моєму місці зробив Крістофер Робін?”

І раптом Паць згадав історію, що її колись давно розповідав йому Крістофер Робін,– історію про моряка на безлюдному острові, який написав усе, що треба, на папірці, поклав той папірець у пляшку, а пляшку кинув у море…

І Паць подумав, що коли і він напише усе, що треба, на папірці і покладе папірця у пляшку, а пляшку кине у воду, то, може, хтось прийде і порятує його!

Він вискочив із віконця, обнишпорив усю свою хатку (точніше, все, що в хаті лишалося сухого) й нарешті знайшов сухого олівця, клаптик сухого паперу, суху пляшку та сухий до неї корок.

З одного боку на папірці він написав:

ОЙ ПОРЯТУЙТЕ!

ПАЦЯ (МЕНЕ)

А на зворотному боці ще написав:

ЦЕ Я, ПАЦЬ!

МЕРЩІЙ ДОПОМОЖІТЬ!

Потому він запхнув папірця у пляшку, пляшку міцно закоркував і, висунувшись у віконце якомога далі, але так, щоб не випасти, щосили кинув її у воду.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Вінні-Пух і його друзі”
Алан Мілн
Переклад – Леонід Солонько
Видавництво: “Дитвидав УРСР”
Київ, 1963 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: