TOU

Вінні-Пух та його друзі (розділи 1-10)

Алан Мілн

– Ага, – сказав Іа. – Звісно, помилка. Та все одно, я прийду. Тільки не виніть мене, коли знову вперіщить дощ.

Але дощу не було.

Крістофер Робін зробив із довгих-предовгих дощок довгий-предовгий стіл, щоб за тим столом помістилися геть усі.

Сам Крістофер Робін сів з одного кінця столу – як Господар, а Пух сів із другого кінця столу – як Перший Гість, а поміж ними ліворуч сіли Сова, Іа-Іа та Паць, а поміж ними праворуч сіли Кролик, Крихітка Ру та Кенга, а довкола них, уже просто на траві, розмістилися всі Кроликові Родичі та Знайомі і терпляче ждали, може, хто-небудь до них озветься або щось упустить, або хоч спитає, котра година.

Це було перше свято, на яке потрапив Крихітка Ру, і тому він страшенно розходився. Тільки-но гості посідали, він почав усіх зачіпати.

– Привіт, Пуше! – пропищав він.

– Привіт, Ру! – сказав Пух.

Ру підскочив кілька разів на своєму місці й почав знову:

– Привіт, Пацику! – пропищав він.

Паць привітно помахав йому лапкою, бо був дуже зайнятий і не міг говорити.

– Привіт, Іа-Іа! – пропищав Ру.

Іа понуро мотнув йому головою і сказав:

– Скоро піде дощ – от побачиш, піде, коли вже не йде.

Ру поглянув на небо, але дощу й близько не було, тому він пропищав:

– Привіт, Сово!

– Привіт, маленький мій друже,– доброзичливо відповіла Сова і знову почала розповідати Крістоферові Робіну про те, як з одним її другом, якого він, Крістофер Робін, не знає, трохи не стався нещасний випадок.

А Кенга сказала Крихітці Ру:

– Ну, любий мій, випий спершу свою моню, а тоді розмовлятимеш.

Крихітка Ру, який саме пив молоко, хотів сказати, що він може робити водночас і те й інше, але раптом похлинувся, і його довелося довгенько попліскувати по спині, аби він віддихався.

Коли всі добре собі пригостилися, Крістофер Робін постукав ложкою по столу, і всі миттю замовкли й приготувалися уважно слу^ хати – усі-всі, за винятком Крихітки Ру, який і досі не позбувся гикавки, а тому силкувався удати, ніби то гикає не він, а хтось із Кроликових Родичів та Знайомих.

– Це свято,– сказав Крістофер Робін,– є святом на честь того, хто зробив Героїчний Вчинок, і всі ми знаємо, хто наш герой, і тому це його свято, і я приготував йому Великий Подарунок! Ось він.

Тут Крістофер Робін помацав біля себе руками й прошепотів:

– Де ж він?

Тим часом, поки Крістофер Робін мацав та розглядався, Іа значливе кахикнув і заговорив.

– Друзі! – сказав він.– Дорогі гості (в тому числі й непрохані), мені дуже приємно, точніше, мені було надзвичайно приємно бачити вас на моєму святі. Те, що я зробив,– пусте. Кожен із вас – за винятком Кролика, Сови та Кенги – міг би вчинити те саме. Ага, ще за винятком Пуха. Звісно, моє зауваження не стосується Паця та Крихітки Ру, бо вони ще замалі для будь-яких вчинків. Зате решта з вас – кожен із решти – міг би вчинити те саме. Одначе сталося так, що зробити Героїчний Вчинок випало саме мені. І нема потреби говорити, що я зробив його не заради того, що оце зараз шукає Крістофер Робін.– Тут Іа приклав копито до рота й голосно прошепотів: “Пошукай під столом”, – а тоді знову звернувся до всіх: – Я зробив цей Героїчний Вчинок тому, що кожен із нас повинен робити те, на що він здатен. І я вірю, що всі ми…

– Гик! – не стримався Крихітка Ру.

– Ру, любий, ну як тобі не сором,– із докором сказала Кенга.

– А хіба то я? – здивовано спитав Крихітка Ру.

– Про що говорить Іа? – прошепотів Паць до Пуха.

– Не знаю,– сумовито відповів Пух.

– Я думав, це твоє свято,– сказав Паць.

– Я теж так думав. Та бач, виходить, що не моє.

– Краще б воно було твоє, ніж його,– не вгавав Паць.

– Я теж так гадаю,– скромно відказав Пух.

– Гик! – знову не стримався Крихітка Ру.

– Як я вже сказав,– голосно й суворо повторив Іа-Іа,– як я вже сказав перед тим, як мене перебили якимось незрозумілим гиканням, я вірю, що всі…

– Знайшов! – радісно вигукнув Крістофер Робін.– Передайте, будь ласка, оцей Великий Дарунок нашому любому Пухові. Це – для Пуха!

– Для Пуха? – перепитав Іа-Іа.

– Авжеж, для Пуха. Для найкращого у світі ведмедя!

– Я так і знав,– сказав Іа-Іа.– А втім, скаржитись не доводиться: все йде, все минає…

Але його ніхто не слухав. Усі кричали:

– Швидше розпаковуй, Пуше!

– Що там таке, Пуше?

– А я знаю, що там!

– Ні, не знаєш! – і так далі й таке інше.

Тим часом Пух і без підказок квапився розпакувати свій Дарунок. Проте він не розрізав, а обережно розв’язав мотузочку, якою Дарунок був перев’язаний, адже ніколи наперед не вгадаєш, навіщо тобі може знадобитися шматок мотузки.

Нарешті пакунок було розгорнуто, і коли Пух глянув, що там лежить, він ледве не впав від щастя!..

У пакунку лежала Спеціальна Скринька із чудовим набором олівців! Там були олівці, позначені літерою “В” – на честь Вінні-Пуха, а ще олівці, позначені “НВ”– на честь Найхоробрішого Вінні, а ще олівці, позначені “ВВ” – на честь Визволителя Вінні, бо це ж він визволив Паця з біди. А ще там була Машинка для загострювання олівців, а ще Червона Гумка, яка чудово стирає все, що ви неправильно написали, а ще Лінійка, якою можна зміряти все у себе вдома й надворі, і Сині Олівці, й Червоні Олівці, й Зелені Олівці, якими можна малювати і небо, і вогонь, і ліс. І всі ці речі мали своє окреме місце у Спеціальній Скриньці, яка до того ж іще й клацала, коли ви зачиняли накривку. І все це віднині належало Пухові.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Вінні-Пух і його друзі”
Алан Мілн
Переклад – Леонід Солонько
Видавництво: “Дитвидав УРСР”
Київ, 1963 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: