TOU

Вінні-Пух та його друзі (розділи 1-10)

Алан Мілн

Трам-пам-пам, тірлім-пам-па!

Тірлі-мірлі-тірлі-лі,

Трам-пам-пам,

Тірлім-пім-пі!

Так от, мугичучи собі під ніс цю пісеньку, Вінні безжурно чимчикував лісовою стежиною і думав. А думав він про те, що було б, якби він, Вінні-Пух, був не Вінні-Пухом, а кимось зовсім-зовсім іншим. Нараз він опинився перед піщаним пагорком на березі річки, а в тому пагорку була велика дірка.

– Ага! – сказав Пух.– (Трам-пам-пам, тірлім-пам-па!) Якщо я щось у чомусь тямлю, то дірка – це нора, а нора – це Кролик, а Кролик – це добра компанія, а добра компанія – це така компанія, де мене пригостять-почастують та ще й залюбки послухають мою пісеньку, і все таке інше. (Тірлі-мірлі-тірлі-лі!)

І він без зайвих слів нагнувся, просунув голову в дірку й гукнув:

– Агов! Чи є хто вдома?

Замість відповіді з нори долинуло якесь шарудіння, а тоді знову стало тихо.

– Я питаю: “Агов! Чи є хто вдома?” – повторив Пух голосно-голосно.

– Нема! – відповів чийсь голос. А далі додав:

– І не треба так кричати! Я й першого разу чудово тебе зрозумів.

– Отакої! – сказав Вінні-Пух.– Невже вдома немає нікого-нікогісінько?

– Нікого-нікогісінько!

Тоді Пух витягнув голову з дірки й замислився. Він подумав так: “Усе ж там хтось таки є, бо мусив же хтось сказати “нікого-нікогісінько!” І він знову встромив голову в дірку й сказав:

– Слухай, Кролику, а хіба то не ти?

– Ні, не я! – сказав Кролик, змінивши голос.

– А той голос – хіба він не твій?

– По-моєму, ні,– сказав Кролик.– По-моєму, він анітрохи не схожий на мій!

– Чудасія! – сказав Пух.

Він знову витягнув голову з дірки, трохи подумав, по тому втретє засунув голову й запитав:

– Будьте ласкаві, скажіть, а де зараз Кролик?

– Він пішов у гості до свого друга Вінні-Пуха. Вони, знаєш, які друзі!

Вінні-Пух аж рота роззявив із подиву.

– Та це ж я! – сказав він.

– Хто “я”? “Я” різні бувають.

– “Я” – це я! Вінні-Пух!

Тепер здивувався Кролик. Він здивувався ще дужче за Пуха.

– А ти в цьому певен? – запитав він.

– Абсолютно певен! – сказав Вінні-Пух.

– Ну, гаразд, тоді заходь!

І Вінні поліз у нору.

Він пропихався, протискався, просувався і, врешті-решт, опинився у Кроликовій оселі.

– Твоя правда,– сказав Кролик, оглянувши його з голови до п’ят.– Це таки ти! Дуже радий тебе бачити!

– А ти думав – хто це?

– Ну, думав, мало хто може бути! Сам знаєш, тут, у Лісі, не можна абикого пускати в хатку! Обережність ніколи не завадить… А чи не час уже чимось підкріпитися?

Вінні-Пух завжди був охочий трохи підкріпитися, а надто годині об одинадцятій ранку, бо о цій порі сніданок уже давно закінчився, а обід ще й не думав починатися. І, звісно, Пух дуже зрадів, коли Кролик почав витягати тарілки та кухлики.

А коли Кролик запитав: “Тобі чого до хліба – меду чи згущеного молока?” – Пух так розхвилювався, що вигукнув: “І меду, й молока!” – Правда, спохопившись, він хутенько додав, щоб не склалося думки, ніби він ненажера: “А хліба не треба! Навіщо зайвий клопіт?”

Після цього він замовк і мовчав довго-довго, бо рот у нього був страшенно зайнятий.

Та ось Пух нарешті щось забуркотів, і голос його став солодкий, тягучий – ну просто як мед! – а далі підвівся з-за столу, від щирого серця потис Кроликові лапку й сказав, що йому вже час іти.

– Так скоро? – ввічливо спитав Кролик.

– Та бачиш,– знітився Пух,– я міг би побути ще трохи, якби ти… якби в тебе… – затинався він і при цьому чомусь не зводив очей з буфета.

– Правду кажучи,– виручив його Кролик,– я й сам збирався піти погуляти.

– Ага! От і чудово! Тоді і я піду. Бувай!

– Ну що ж, бувай, якщо ти справді більше нічого не хочеш.

– А хіба є щось іще? – зацікавився Пух.

Кролик зазирнув у всі банячки та горщики й, зітхнувши, сказав:

– На жаль, уже не лишилося нічого.

– Я так і знав,– співчутливо сказав Пух і похитав головою.– Ну, прощавай, мені треба йти.

І він почав вилазити з нори.

Він щосили тягнув себе передніми лапками, він над силу штовхав себе задніми лапами, і поволеньки-поволі на білий світ вистромився його ніс… далі вуха… далі передні лапки… далі плечі… а далі…

А далі Вінні-Пух закричав:

– Ой мамонько! Я краще полізу назад!

А ще трохи далі він закричав:

– Ой таточку! Ні, краще я полізу вперед.

А ще-ще трохи далі він зарепетував:

– Ой мамусю-татусю! Не можу ні вперед ні назад!

Тим часом Кролик намірився, як і казав, піти погуляти, але побачив, що передній хід його хатки затулений. Тоді він вискочив на вулицю чорним ходом і підбіг до Пуха.

– Ти що – застряг? – спитав він.

– Н-ні,– відповів Пух, силкуючись говорити безжурним голосом.– Це я просто відпочиваю: думаю про се, про те і потихеньку співаю.

– Ану, давай мені лапу! – сказав Кролик.

Вінні-Пух простягнув лапу, і Кролик почав його витягати. Він тягнув-тягнув, смикав-смикав, аж поки Пух закричав:

– Ой-ой-ой! Боляче!

– Тепер ясно,– сказав Кролик.– Ти застряг!

– А все через те,– сердито сказав Пух,– що дехто робить такі вузькі двері.

– Ні! – суворо мовив Кролик. – Усе через те, що дехто надто ласий до меду. І за столом,– сказав Кролик,– мені весь час здавалося, що хтось із нас надто багато їсть! І хоч я,– сказав Кролик,– із ввічливості мовчав, проте добре знав, що той “дехто” не я. А тепер,– сказав Кролик,– нічого вже не вдієш, треба кликати Крістофера Робіна.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Вінні-Пух і його друзі”
Алан Мілн
Переклад – Леонід Солонько
Видавництво: “Дитвидав УРСР”
Київ, 1963 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: