TOU

Віра та Анфіса беруть участь у виставці малюнків

Казки Едуарда Успенського

Якось по всіх школах пройшло повідомлення потрібні дитячі малюнки. Незабаром буде районна виставка дитячих малюнків. А потім загальноміська, а потім областна.

А вже з столиці найкращі малюнки поїдуть на виставку дитячого малюнку до Ріо-де-Жанейро.

Всім дітям давалася повна свобода — малюй чим хочеш: вугіллям, олійними фарбами, олівцями, вишивай. І на чому хочеш: на папері, на полотні, на дереві. Тільки тема всіх малюнків має бути одна: «За що я люблю рідну школу».

І ось у кожному класі було проведено уроки малювання на цю тему. А хто не встиг на уроці, міг піти у спеціальний клас для малювання і працювати там по-справжньому.

Усі діти у школі почали малювати. Старші діти більше малювали вугіллям чи олівцями. Малята малювали тільки фарбами. Чим молодшими були діти, тим впевненіше вони бралися за роботу і одразу шедеври створювали.

Ось які картини за тиждень з’явилися на світ. Павлик, коли дізнався тему, одразу намалював їдальню та рум’яні пиріжки. Дуже хороша вийшла картина, смачна, яка ніякого відношення до навчання не має.

Оленка намалювала таку картину: тонконогі вантажники несуть щось схоже на суміш концертного роялю з телевізором.

Завуч Серафима Андріївна запитала:

– Як твій малюнок називається?

– Дуже просто. “Комп’ютер привезли”.

— Хіба комп’ютер такий? — спитала Серафима Андріївна. — Він же плаский.

Олена відповіла:

— А я думала, що нам привезуть величезний квантовий.  Про нього говорять, що він самий сучасний .

Але малюнків не вистачало. Тому два молодших класи зібрали в класі для малювання, дали їм на вибір чим малювати і на чому малювати і сказали:

— Малюйте, творіть. Прославляйте рідну школу та Міністерство освіти.

Цей урок Вірин тато проводив. Він Віру та Анфісу із собою привів. Тому що це відбувалося в суботу, коли дитячий садок зачинений.

Віра взяла кольорові олівці, великий папір і почала малювати на підлозі.

— Віро, Віро, чому ти малюєш на підлозі?

— А так зручніше. З усіх сторін малювати можна.

Як цікаво у класі для малювання! Сидять діти за столами та мольбертами і малюють, малюють, малюють.

У кого яскрава природа виходить, в основному осінь. Осінь найлегше малювати, дуже вона барвиста — ні з якою іншою погодою не сплутаєш. Хтось малює Чебурашку з квітами, хтось малює одні квіти без Чебурашки. У когось на малюнку кривобока ракета в космос летить.

— Віталіку, Віталіку, чому ти ракету малюєш? Потрібно «За що я люблю рідну школу» малювати!

Віталік відповідає:

— А, я зі школи прямо в космос полечу!

— А ти, Віка, чому корову намалювала на лузі? Хіба це стосується школи?

— Звісно, стосується. Ми цю корову нещодавно вивчали. Ця корова називається “Домашні тварини”.

— А хто це поруч такий круглий пасеться? Це вівця?

— Ні. Це в мене качка пасеться.

— Дуже гарна качка, жовта. А чому в неї чотири ноги?

Віка замислилась:

— А скільки?

— Мабуть, дві.

— А в мене й качки дві. Тільки одна за другу заховалася.

Тато до Віри підійшов:

— А ти, доню, що малюєш?

— «Мій тато веде дітей до зоопарку».

— Малюй, малюй, дитино.

А що ж Анфіса робила? Вона витягнула найбільший пензлик. Потім у одного хлопчика потягнула баночку з фіолетовою фарбою. І стала фарбу на смак пробувати.

Фарба виявилася несмачною. І Анфіса довго плювалась на свій мольберт. У неї такі гарні фіолетові зірки на білому тлі вийшли. Коли фіолетова фарба закінчилася, Анфіса червону потягнула. Цього разу вона вже розумнішою була. Вона червону фарбу на пензлик вичавила, як усі діти робили.

І треба, тут раптом велика муха до класу залетіла, неприємна. І просто на аркуш до Анфіси сіла. Анфіса як лупне по ній пензликом. У неї одразу червоне сонце з променями на малюнку з’явилося. Яскраве, веселе, а муха на інший мольберт перелетіла.

“Ага ти так, – думає Анфіса, – я тобі покажу!”

І знову по мусі хляп! А хлопчик, на чий мольберт муха сіла, зовсім не збирався малювати сонце. Він, навпаки, малював “Я йду до школи в зимовий день”. І раптом у нього пів зимового дня осяяло спекотне сонце.

Хлопчик як засмутиться. Як заплаче. А муха давай перелітати з місця на місце. Анфіса давай цю муху бити. Куди б муха не сіла, Анфіса своїм пензликом хляп! На хлопчика сяде – Анфіса хляп, на дівчинку сяде – Анфіса хляп! Тут муха на тата сіла, Анфіса і на та тата хляп!

Невдовзі усі малюки в класі були червоною фарбою позначені, як кури у заміському селищі заміського типу.

Всі накинулися на Анфісу, схопили її за руки, за ноги і мотузкою до мольберта прив’язали. Від нічого робити Анфіса стала серйозніше малювати. І траву зелену намалювала, і якихось мурашок із валізами, і огірок у розрізі. І ще малювала і малювала і пензликом, і набризком, і руками.

— А що в тебе, Віро, виходить? – Запитав тато.

– Зоопарк.

Батько дивиться. Головасті діти на тонких сірниках ідуть. А довкола різні злякані хижаки в клітках: тигри там, смугасті леви морквяного кольору. І слон маленький-маленький у верхньому кутку.

– А чому слон такий малесенький? Він що, карликовий?

– Ні. Він звичайний. Просто до нього далеко йти.

Тато всі малюнки дітей зібрав і у велику папку для паперів склав. Останній малюнок він узяв у Анфіси.

— Як же ми його, Анфісо, назвемо?

– У-у-у! – Відповідає Анфіса.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
Общее собрание

Том 9
Едуард Успенський

Видавництво: “Комета

1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: