Віра та Анфіса беруть участь у виставці малюнків

Тато глянув на малюнок уважно, побачив там над землею між зірками та сонцем намальована долоня дуже тонкої руки. І тато сказав:

— Назвемо ми цей малюнок «Добра рука вчителя».

І теж малюнок у папку поклав.

Усі малюнки зі школи відправили спочатку на районну виставку, потім найкращі малюнки із району поїхали на міську.

І міська, і районна виставки мали успіх. Люди ходили, розглядали все і примовляли:

– Яка гарна ракета!

– Яка гарна корова!

– Яка гарна качка на чотирьох ногах!

Але найбільше захоплювала яскрава весела картина «Добра рука вчителя».

Оце малюнок! Все на ньому є: і сонце, і зірки, і трава, і діти з валізами.

— І вчитель своєю рукою кличе дітей до світлого сонця.

– Бачите. Він навіть уночі кличе їх до світла.

Хоча Анфіса нікого нікуди не кликала, а просто муху хотіла зловити і фарбою несмачною плювалась.

А потім малюнки за кордон поїхали до спекотного міста Ріо-де-Жанейро. І там теж «Добра рука вчителя» справила гарне враження. Усі її відзначали та хвалили. А самий головний художник конкурсу сказав:

— Мені дуже подобається ця рука. Я б навіть із задоволенням потиснув її. Я вважаю, що ця рука заслужила на перший приз.

Але інші художники з журі заперечили. Вони говорили, що автор захопився символізмом, потрапив під вплив імпресіоністів і надто посилив світлову гаму у контрастній манері. Хоча Анфіса нічим подібним не захоплювалася, ні під що не потрапляла і зовсім нічого не посилювала контрастною манерою. Вона просто ганяла муху і фарбу несмачну випльовувала.

Внаслідок усіх суперечок їй дали третє почесне місце. І її малюнок отримав приз “Кришталева ваза з кольоровими пелюстками”.

Незабаром ця ваза до столиці приїхала, а з столиці до Анфісиного міста. Зібрали всіх юних художників та оголосили:

– Діти! У нас велика радість. Наш малюнок «Рука вчителя» посів третє місце у міжнародній виставці у Ріо-де-Жанейро. Автор цього малюнка – Анфісон Матфіїф!

Директор школи Петро Сергійович сказав:

— Я навіть не знав, що в нас є такий учень. Прошу цього гідного юнака вийти на сцену.

Але на сцену ніхто не вийшов, бо такого гідного юнака Анфісона Матфіїфа не було, а була мавпочка Анфіска.

І Вірин тато у всьому зізнався, як він малюнок Анфіси разом із дитячими малюнками на виставку відправив. І тоді директор промовив:

— Значить, наша школа малювання дуже хороша, якщо у нас навіть мавпочки малюють не гірше, ніж школярі. Давайте нашій Анфісі поплескаємо та кришталеву вазу їй заслужено передамо. І давайте наповнимо її смачними та цікавими речами. Виймайте з кишень, що у кого є.

І діти почали виймати, і ваза швидко наповнилася цукерками, пряниками, гумками, намистинками та іншими цікавими речами.

Увечері у Віри та Анфіси було велике свято. Вони ці цікаві речі ділили між собою та бабусею.

Всі були щасливі. А найбільше Анфісі приз сподобався – «Кришталева ваза з пелюстками». Анфіса цей приз цілих два дні облизувала!

Сторінки: 1 2