Віра та Анфіса заблукали

— Скільки разів дзвонити? — питає поліціянт.

— Ми до дзвінка не дістаємо, — каже Віра. — Ми стукаємо ногами.

Поліціянт ногами постукав. Бабуся визирнула і як злякається:

— Їх уже заарештували! Що вони таке наробили?

— Ні, бабусю, вони нічого не наробили. Вони заблукали. Отримайте та розпишіться. А я пішов.

— Ні, ні! – сказала бабуся. — Який неввічливий! У мене суп і вареники на столі. Сідайте з нами їсти. І пити чай.

Поліціянт навіть розгубився. Він був дуже новенький. Їм у поліцейській школі нічого про це не розповідали. Їх вчили, що зі злочинцями робити: як їх брати, куди здавати. А про суп, вареники і чай з бабусями нічого не говорили.

Він таки залишився і сидів як на голках, і все свою рацію слухав. А по рації весь час казали:

– Увага! Увага! Всім постам! На заміському шосе автобус з’їхав у кювет. Надішліть вантажівку-тягач.

– Ще увага. Вільну машину просять під’їхати на вулицю письменника Гончара. Там дві старенькі несли валізу і сіли на проїжджій частині.

Бабуся каже:

— Ой які у вас цікаві радіопередачі. Цікавіше, ніж по телевізору.

А радіо знову повідомляє:

– Увага! Увага! Увага! Вантажівка-тягач скасовується. Пасажири самі витягли автобус із кювету. І з бабусями все гаразд. Загін скаутів, що проходив повз, відніс валізи і бабусь на вокзал. Все в порядку.

Тут усі згадали, що Анфіси давно немає. Дивляться, а вона перед дзеркалом крутиться, поліцейський кашкет приміряє.

У цей час радіо каже:

– Поліціянт Матвієнко! Чим ви зайняті? Ви на посту?

Наш поліціянт витягнувся і відповідає:

– Я завжди на посту! Зараз вареники доїм і побіжу на пост.

— Вареники вдома доїдатимете! – сказав йому черговий. — Негайно повертайтеся на пост.

– Натяк зрозумів! – сказав наш міліціонер.

– Це не натяк! Це наказ! — суворо відповів черговий.

І поліціянт Матвієнко побіг на свою роботу.

Сторінки: 1 2