Вірний Їжак

Один мешканець міста переїхав до села. Цей чоловік ніколи не бачив їжаків і не знав, які вони вірні друзі. Якось увечері він гуляв садом, як раптом чує: в кущах хтось шарудить. Став чоловік оглядатися і бачить: біжить сіре звірятко з гострим носиком, на коротких лапках, біжить і з цікавістю поглядає на людину.

– Гей, ти що тут робиш? Це мій сад! – крикнув чоловік.

Гостроносе звірятко миттєво зникло на грядці з горохом і більше цього вечора не приходило.

Наступного дня чоловік збирав у саду малину. Раптом чує шарудіння у кущах. Дивиться, те ж саме сіре звірятко прошмигнуло і зникло на грядці зі спаржею.

– Та що ж це робиться! – обурився чоловік. – Схоже на дике порося. Мені в саду тільки диких свиней не вистачало. Це ж неподобство якесь!

Він пройшов уздовж паркану, що огороджував будинок, двір і сад, але паркан був новий, міцний, дірок в ньому він не побачив.

– Ні, це просто неподобство! – знову обурився чоловік. – Не вистачало, щоб у моєму саду годувалися якісь дикі звірі!

Того ж вечора, коли стемніло, вийшов чоловік з хати і бачить: на галявині стоїть щось біле і кругле – він здогадався, що це собача миска, а з неї їсть це гостроносе звірятко.

– Неймовірно! – гнівно вигукнув чоловік. – Цей звір об’їдає мого улюбленого собаку Пліши!

Він побіг швидше до хати, погукав собаку, але, коли повернувся, непроханий гість вже втік, а миска була порожньою.

«Щось мені починає не подобатись сільське життя, – зітхнув чоловік. – У місті в мене жила в будинку лише одна миша. А тут голуби обскубують проросший горошок, кури розгрібають грядки. Шпаки клюють вишні, слимаки їдять полуницю, а оси п’ють сік з груш. В малині завелися хробаки, гусінь їсть капусту, а якісь личинки – картоплю. Шкідників стільки, що й полічити неможливо, і всі харчуються в моєму саду. Та й цього мало: з’являється якийсь незрозумілий гостроносий звір і з’їдає собачу їжу. Ні, я цього не потерплю!»

Чоловік обнишпорив увесь сад, прислухаючись, чи десь не зашарудить, але нічого не знайшов. Втомлений, він повернувся додому і ліг спати, проте заснути не зміг: Пліши гавкав і скавулів на дворі як навіжений.

«Що це з Пліши? – здивувався чоловік. – Так біситься, що й очей стулити не дає. Піду подивлюся».

Зітхнувши, чоловік підвівся і вийшов у двір в одній нічній піжамі й босоніж,  ніч була літня, тепла.

На небі сяяв місяць, і при його світлі чоловік побачив посеред двору якусь сіру кулю. Собака кидався на цю кулю, намагався вкусити, але одразу ж, жалібно скиглячи, відскакував геть. Потім знову кидався, торкавсь кулі лапою і знову, скиглячи, відскакував.

«Що за дива?» – здивувався чоловік, штовхнув кулю босою ногою і заволав:

– Ой! Який негідник підкинув у двір колючий дріт?

Він схопив кулю рукою й одразу ж кинув і заскиглив не гірше за Пліши:

– Ой-ой-ой! Послухайте, як ви смієте колотися у моєму власному дворі?

Раптом колюча куля зашипіла, розгорнулася – у неї виявилося чотири лапки – і кинулася навтьоки.

– Пліши! – сказав чоловік собаці. – Я знаю, хто це. Такого звіра я бачив на картинці в книжці. Це їжак.

Пліши ствердно гавкнув: мовляв, саме так він і називається.

– Їжак звичайний, звичайний колючий їжачок, – вів далі чоловік. – Але нам він ні до чого: по-перше, він колеться, а по-друге, об’їдає тебе. Правильно?

Пліши, погоджуючись з господарем, знову гавкнув.

– Ходімо пошукаємо цього негідника – їжака і викинемо його звідси, – запропонував чоловік, відчинив хвіртку і разом із собакою пройшов до саду.

Раніше Пліши туди не пускали, тому що він не вмів акуратно ходити по доріжках, все намагався бігати по грядках.

Але цього вечора чоловіку було байдуже.

– Шукай, Пліши! Шукай, любий! – наказав господар.

І Пліши почав бігати по грядках, винюхувати, шукати і при цьому затоптав стільки рослин, скільки десять їжаків не затоптали б і за десять днів.

Нарешті Пліши знайшов їжака: плямкаючи, той наминав велику перестиглу грушу, що впала з дерева.

Але, почувши кроки, він відразу згорнувся клубком.

– Бачиш, Пліши, – засмучено мовив господар, – який шкідливий цей їжак? Він не тільки тебе обкрадає, а й жере найкращі груші. З цим треба кінчати. Але як?

Собака Пліши відповіді не знав і у відповідь знову гавкнув: йому дуже не хотілося знову наштрикатися на їжакові голки. Господареві теж не хотілося, тому він довго й зосереджено міркував. Нарешті, придумавши, як упоратися з їжаком, радісно повідомив:

– Пліши, придумав! Ми цього їжака заморимо голодом! Я сходжу до сараю і принесу старий ящик. Цим ящиком ми накриємо їжака, він посидить під ним три дні й три ночі і здохне з голоду.

Пліши голосно гавкнув. Чоловік вирішив, що він згоден із ним, і попрямував до сараю. Але, не пройшовши і десяти кроків, побачив, що собака біжить слідом.

– Ні, Пліши, ні, – наказав чоловік. – Ти залишайся тут і стережи їжака, щоб він не втік, а я піду за ящиком.

Він відвів собаку назад, посадив поруч із їжаком, а сам поспішив до сараю. Але в темному сараї все пішло шкеребеть: спершу чоловік впустив ящик на босу ногу і довго стрибав від болю, потім узяв ще один і загнав собі у палець скалку, схопив третій – вколовся об цвях.

– От і гидка ж потвора – цей їжак! – обурився чоловік. – Який колючий свинтус!

Узяв чоловік четвертий ящик і пішов назад у сад, до грушевого дерева. Однак там вже не було ні їжака, ні собаки. Озирнувся чоловік – ніде нікого. Кликав, свистів – усе даремно.

Поставив чоловік ящик на землю, важко зітхнув і замислився: «Що ж сталося? Мабуть, їжак втік, а Пліши погнався за ним. Але чому він не гавкає і не дає мені знати, де вони?»

Почав чоловік шукати, обшукав увесь сад, але безрезультатно. Втомився, ноги вимочив у росі, замерз, тому що був у самій піжамі, і вирішив повернутися до будинку.

«Піду ляжу, зігріюся і засну, – вирішив він. – Нехай Пліши поки сам шукає їжака».

А треба сказати, що, вискочивши з будинку, чоловік поспіхом залишив двері відчиненими навстіж, і тепер, повернувшись, почув у кухні страшенний гуркіт і дзенькіт посуду, що б’ється. Запалив він світло і бачить: стіл увесь залитий молоком, на столі Пліши наминає з миски сир; однією лапою він заліз до каструлі з чорничним киселем, друга в горщику з топленим салом, а до його хвоста причіпилася липка стрічка від мух. Поруч лежить обгризена шинка, а на підлозі валяються скалки розбитої тарілки і розсипана зелена квасоля.

– Ах ти ж паршива собака! – грізно закричав чоловік. – То ось чого ти навчився в цього паскудного їжака! Ну, я тобі зараз дам!

І, схопивши щітку, він кинувся на Пліши. Той, зрозумівши, що йому загрожує добряча прочуханка, і розуміючи, що у двері повз господаря не проскочиш, із жалібним скавулінням стрибнув у вікно. Скло розлетілося, Пліши вискочив і зник у темряві.

Зітхаючи і позіхаючи, чоловік узявся за прибирання і при цьому міркував так: «По суті, винен я сам: треба було б зачинити двері. Але якщо подумати, то виявиться, що в усьому винен їжак. Якби він не прийшов у двір – собака б не гавкав. Якби не гавкав собака – я б не піднявся з ліжка. Якби я не піднявся з ліжка, то не вийшов би у двір. А якби я не вийшов у двір, не залишив би відчиненими кухонні двері. Не були б двері відчиненими – собака б не зміг залізти до кухні. А якби він не заліз до кухні, не було б цього розгрому. В результаті, у мене перебитий посуд і загублено стільки смачної їжі через те, що їжак прийшов у двір. Ну, постривай, їжачище, я до тебе доберуся!»

Закінчивши прибирання, чоловік ліг у теплу постіль і заснув.

Вранці Пліши приплентався додому; опустивши голову, ховаючи очі і підібгавши хвіст, він слухав, як господар його лає:

– Пліши, ти розбійник!

Потім чоловік подумав і додав:

– Але насправді винен в усьому їжак. Ось хто справжній злодій!

Цілий день чоловік працював і чекав вечора, щоб піти ловити їжака. А собака Пліши після бурхливої ночі спокійно спав у будці і тільки подеколи погавкував уві сні: це йому снилося гостроносе звірятко на коротеньких ніжках.

Після вечері, коли стемніло, чоловік поклав до кишені ліхтарик і пішов у сад, туди, де вчора залишив ящик. Нахабний колючий звір уже був там і знову їв грушу!

– Стоп! – сказав собі чоловік. – Ящик на місці, і їжак від мене не втече, тож я можу подивитися, скільки груш з’їсть цей безсовісний ненажера.

Чоловік стояв і чекав, а їжак спокійнісінько собі їв. Чоловікові вже був час лягати спати, а їжакові нема куди було поспішати – він обжирався грушею і плямкав при цьому, як порося.

«От, ти свинтусе! – подумав чоловік. – Але нічого, недовго тобі залишилося ласувати моїми грушами».

Покінчивши з грушею, їжак повалився у траву і задер усі чотири лапи до неба. «Оце так-так! – подумки обурився чоловік. – Нечувана поведінка! Бач, як йому подобається у моєму саду». А їжачок, наче почувши його слова, почав катулятися по траві й при цьому ледь чутно радісно рохкав.

«Стривай, стривай, – зловтішно подумав чоловік. – Подивимося, як ти під ящиком покатуляєшся».

Тут їжачок піднявся та зібрався йти.

«Що таке? – здивувався чоловік. – Він на себе не схожий. Горбатим став!»

Чоловік увімкнув ліхтарика, спрямував світло на їжака і наказав:

– Стій, злодюго!

Їжачок миттєво згорнувся в клубок. Чоловік підійшов ближче, нахилився і побачив, що їжак, виявляється, зовсім не дрібний злодюжка і по траві, виявляється, катулявся не заради втіхи: на голках у нього сиділи п’ять чудових стиглих груш! Він збирався притягнути їх до себе в нору на вечерю.

– Їжаче! – закричав чоловік. – Та ти злодюга! Мерзенний колючий злодюга! Нікчемний викрадач груш! За це ти в мене голодною смертю помреш!

Чоловік підняв ящик, і додав:

– Подивимося, як тобі буде під ним! – і накрив ящиком їжака.

Потім чоловік повернувся додому і, задоволений, ліг спати. Але, вже засинаючи, він раптом зрозумів, що зробив помилку. Адже у їжака на голках залишилися груші, тож він не скоро почне голодувати.

– Ох, скільки з цим їжаком мороки! – зітхнув чоловік, виліз із ліжка і пішов до саду.

З-під ящика долинало шарудіння і фиркання. Чоловік ляснув по ньому долонею і суворо гримнув:

– Гей, ти! Заарештований має поводитися тихо і смирно! Давай згортайся і навіть не намагайся тікати, коли я підніму ящик.

Під ящиком стало тихо. Чоловік обережно підняв його – їжачок лежав, згорнувшись клубком.

– Отож… Бач, який сумирний став, – пробурмотів чоловік. – Раніше треба було думати, а зараз тобі вже нічого не допоможе.

Він зібрав усі груші (дві з них вже скотилися з голок), поставив ящик на місце, повернувся додому, ліг у ліжко, загасив світло і заснув, страшенно задоволений, що все у нього так вдало вийшло.

Увесь наступний день чоловік був дуже веселий і кожного разу, опиняючись у саду, підходив до ящика. Постукував по ньому пальцем і прислухався. Ящик мовчав.

«Мабуть, їжачок від голоду зовсім ослаб і знесилів, вже й поворухнутися не може, – вирішив чоловік. – Але краще поки не буду піднімати ящика. Зі злості їжак може вкусити мене за ногу. А раптом укус у нього отруйний і від того я помру раніше від самого їжака… Ні, краще потерплю.» І чоловік знову брався до роботи.

Нарешті пройшло три дні, і чоловік вирішив, що їжаку вже пора здохнути від голоду. Ступаючи навшпиньки, чоловік нечутно підкрався до ящика і тихо, обережно, повільно-повільно підняв його. Під ящиком було порожньо.

– Оце так! – пробурмотів чоловік, почухав кінчик носа і втупився на траву, де раніше стояв ящик. Але там нічого не було.

«Невже від голоду їжак розтанув у повітрі?» – здивувався чоловік.

Ні, їжак зовсім не розтанув, і чоловік, придивившись уважніше, побачив, що він просто прокопав лаз під ящиком і вибрався на волю.

«От же ж хитрюга, – засмутився чоловік. – Ось чому під ящиком було так тихо… Отже, я ці три дні дарма радів. Так, шкода…»

Але потім чоловік втішився: «Зате він тепер, напевно, пішов з мого саду. Зрозумів, мабуть, що я не дозволю йому мене грабувати».

Та тільки дарма він сподівався. Адже він не знав, які їжаки вірні й постійні.

Якось увечері сидів чоловік на лавочці біля компостної грядки і палив люльку. Компостна грядка у нього була засаджена огірками. «От якби завтра пройшов невеличкий дощик, – подумав чоловік. – Або добряча злива, теж було б непогано. Огіркам би це не зашкодило. Я хочу, щоб у мене були найдовші, найтовстіші в світі огірки». Треба сказати, що огірки, які росли на компостній грядці, були і довгі, і товсті, але чоловікові хотілося, щоб вони стали ще товщі, ще довші.

Поки він так міркував, на компостній грядці щось зашаруділо і – гуп! – на землю впав огірок.

– Гей, що ви робите? – витягнувши з рота люльку, звернувся чоловік до огірків. – Ви повинні рости, а не гепатися на землю!

Він нахилився за огірком, нагорі знову пролунав шерех, і ще один огірок – гуп! – упав йому на спину.

– Ой! Боляче! – вигукнув чоловік і потер спину.

Нагорі знову зашуміло, але нічого не падало, – шум був такий, ніби хтось тікав. «Злодії! – промайнуло в голові у чоловіка. – Огірки крадуть!» Він швидко оббіг компостну грядку. Нікого не було. Тоді чоловік крикнув:

– Послухайте! Не смійте чіпати мої огірки, бо я заявлю в поліцію!

З грядки щось із шумом скотилося, і це щось виявилося їжаком.

«Так я і знав! – засмутився чоловік. – Я зібрав груші – він перейшов на огірки. Огірки закінчаться – він візьметься за гарбузи. Пройдуть гарбузи – візьметься за ріпу. Приберу ріпу – залишиться картопля. Викопаю картоплю – якраз почнеться зима і він, мабуть, захоче оселитися у мене вдома в теплі. Ні, з ним треба кінчати! Але садити його під ящик я більше не буду. З ним треба розправитися інакше.»

Узяв чоловік лопату, підхопив нею згорнутого клубком їжака і поніс до озера, де стояв його човен.

Він сів у човен, виплив далеко від берега і кинув їжака у воду.

– Все, кінець! – пробурмотів чоловік. – Можеш тут риб колоти своїми голками скільки заманеться.

Заразом вирішив перевірити сітки, поставлені на вугрів. Підгріб він до них, витягнув, а там два здоровенні вугри.

– Чудово! – зрадів чоловік. – Спершу огірки, тепер вугри… Свіжий вугор з огірковим салатом – смачнішого за це нічого немає!

Страшенно задоволений, він підплив до берега і, узявши в кожну руку по вугру, пішов додому. І кого ж він зустрів біля хати?

Їжака! Їжак був весь мокрий, але дуже веселий.

Від несподіванки чоловік впустив вугрів, і вони одразу ж розповзлися у траві. Їжак фиркнув і кинувся під трояндовий кущ, а чоловік, скрикнувши, кинувся його ловити та тільки подряпав собі руки колючками. І ось вам результат: вугри кудись заповзли, їжак утік, а в чоловіка руки виявилися подряпаними до крові. Природньо, що вночі після цього він спав дуже неспокійно.

Наступного дня після невдалої спроби позбутися їжака чоловік побачив в одному місці у саду нірку. «Ох ці миші!» – роздратовано подумав чоловік.

Він хотів заткати нірку грудкою землі, але одразу ж злякано відсмикнув руку: пролунало злісне шипіння і між камінням показалася зміїна голова. Очі змії горіли лютим червоним вогнем, в роззявленій пащі тремтіло тонке роздвоєне жало. А коли змія вилізла цілком, чоловік побачив у неї на спині темний зигзагоподібний візерунок і з жахом зрозумів: перед ним чорна гадюка, найотруйніша змія з усіх, що водяться в Німеччині. Укус її смертельний.

Гадюка, розлючена тим, що порушили її спокій, підняла голову і стала розгойдуватися біля ніг людини. Язик тремтів у неї в пащі; здавалося, вона ось-ось кинеться на чоловіка і вжалить. А той з жаху завмер і не знав, що робити. Ледве він поворухнувся, збираючись втекти, гадюка ще дужче розсердилася і торкнулася головою його ноги, погрожуючи вжалити. В руках у чоловіка нічого не було, а боротися зі змією голими руками – вірний спосіб одержати смертельний укус.

І ось чоловік стояв, не рухаючись, і думав: «Якщо я заклякну, змія, можливо, прийме мої ноги за дерево або підпірки для квітів і через деякий час, заспокоївшись, поповзе назад до нори».

Але вона все так само гойдалася перед ним і не збиралася заспокоюватися і втікати. Це тривало досить довго, і нарешті чоловік сказав собі: «Все, більше не можу так стояти! Ноги заніміли, литки болять. Треба хоча б переступити з ноги на ногу. Але якщо я поворухнуся, змія вжалить, а це кінець. Увесь час я тільки й знав, що сердився і засмучувався: через мух, комарів, ос, через їжака, гусінь, через човни на озері, через те, що огірки падали. Усі дні у мене проходили в смутку. А якби я кожного дня радів, то життя в мене було б прекрасне й щасливе. Але я тільки й знав, що сердився і псував собі життя. Ні, якщо мені вдасться врятуватися, я більше не буду засмучуватися через різні дрібниці, а буду радіти кожному новому дню.»

Раптом пролунав шерех, чоловік скосив очі і бачить: з-під куща вилазить їжак. «Тікай-но ти краще, їжаче, – подумав чоловік, – бо змія і тебе вжалить.»

Але їжачок і не думав тікати. Боком-боком підходив він до гадюки і мав вигляд дуже грізний: зуби вишкірені, голки розчепірені в усі боки. Він підійшов до неї зовсім близько, і гадюка, забувши про людину, з грізним шипінням повернулася до їжака.

Але той ні крапельки не злякався, потягнувся до неї своїм гострим чорним носом і почав обнюхувати. Гадюка – р-раз! – і вжалила його в ніс.

«Бідолашний їжачок! – зітхнув чоловік, поспіхом відстрибуючи від гадюки в бік. – Тепер ти загинув.»

Але їжачок тільки потрусив головою і став старанно облизувати вкушений ніс.

Гадюка – р-раз! – і вжалила його за язика.

– Ох! – вигукнув чоловік, який спостерігав за всім цим з безпечної відстані. – Бідолашний, нещасний їжачок!

Їжак сховав язик, подивився на змію і знову почав обнюхувати її, наче перед ним був букет запашних квітів.

Р-раз! – р-раз! – р-раз! – гадюка тричі вжалила їжака в голову.

– Ти все ще живий? – здивувався чоловік і пообіцяв: – За те, що ти врятував мене, я поховаю тебе в саду під грушею.

Тут їжачок роззявив пащу, мов позіхаючи від нудьги, яку на нього наганяє ця надокучлива змія, яка тільки й вміє що шипіти і кусатися, а коли закрив, гадюка була у нього в зубах. І як вона не звивалася, не билася, їжак з’їв її всю – від голови до хвоста. А після цього ліг на сонечку і заснув.

Чоловік підійшов до нього і, не звертаючи уваги на колючі голки, узяв до рук, приніс додому, поклав у ящик, вистелений сіном, а поруч поставив мисочку з молоком.

– Вірний мій їжачок! – промовив чоловік. – Скільки разів я хотів погубити тебе, вигнати з саду. Але ти завжди повертався назад і сьогодні врятував мені життя. Якщо ти виживеш, станеш моїм першим другом, будеш жити в моєму будинку й отримувати найкращі груші та огірки.

Але їжак не чув його: він спав. А вмирати він зовсім і не збирався, тому що на їжаків зміїна отрута не діє.

З того часу він став жити в будинку  у чоловіка і всюди ходив за ним слідом, як собака. І чоловік зрозумів, які їжаки корисні тварини: виявляється, вони знищують не тільки змій, але і мишей, і жуків, і слимаків, і шкідливу гусінь.

Ось так людина і їжак стали кращими друзями. До того ж чоловік виконав обіцянку, яку дав собі: він більше не сердився, не засмучувався, а намагався радіти всьому, і життя від цього у нього стало значно веселіше.

Єдине, чого чоловік не дозволяв їжакові, – це спати у своєму ліжку. Але на це не можна ображатися. Їжаки, по-перше, колючі, а по-друге, вони завжди мають блохи.