Вірші (казка про машинки)

Один червоний КАМАЗ дуже любив співати пісеньки про дорогу, довгу і пряму, про своїх друзів, великих і маленьких, про літо і море, про все, що він бачив по дорозі. Але не дуже добре у нього виходило, скоріше не виходило зовсім. Він просто голосно-гучно гудів, усі думали, що він просить звільнити дорогу, чи просто щось із себе уявляє, ніхто не чув музики в його гудках, ніхто не розумів його пісень.

Одного разу, адже одного разу все буває, КАМАЗ їхав жовтою дорогою і віз багато важких каменів для будівництва. На нього чекали будівельні машини – бульдозер, екскаватор, підйомний кран, навантажувач. Тож КАМАЗ дуже поспішав. Дорогою він, як завжди, співав пісню. Цього разу пісня була про сильні машини, які дружать, і тому добре виходить у них разом працювати.

Назустріч КамАЗу їхав маленький старий Запорожець.

– Що ти так кричиш? – Запитав Запорожець. – Адже на дорозі немає нікого.

– Я не кричу, я співаю, – відповів КамАЗ.

– Хто ж так співає? Пісня – це музика та вірші!

– Але я не вмію інакше, – засмутився КамАЗ.

Хочеш, ми разом вигадаємо пісню? – Запропонував Запорожець.

– Давай, – зрадів КАМАЗ.

І вийшла така пісня:

Багато машин на світі –
Вантажних та легкових.
Знають дорослі та діти
Всі кольори та марки їх.
Є машини сріблясті,
Є зелені та жовті,
Є і брудні та чисті,
Є сердиті та добрі.
І для перегонів машини,
Є для будівництва, для подорожі.
І у всіх машин є шини,
Є двигун і є підвіски.
Всі машини люблять їздити,
Усі не люблять бути в аварії.
У гаражі стоять усі разом,
Хтось ближче, хтось далі.
І машини всі – помічники
Людям усі вони – товариші.

КАМАЗ і Запорожець, співаючи разом пісню, яку вигадали, поїхали далі.