TOU

Віслюк із Конімари

Казки Елеонор Фарджон

Тут їхні шляхи розійшлися, однак ще до першої перерви, по школі поширилася звістка про те, що у Денні О’Тула є в Конімарі віслюк. В усякому разі, за його словами. Втім, якщо ніякої Конімари не існує, то як же там може бути віслюк? Цей аргумент був пред’явлений Денні у шкільному дворі. Денні спробував відбитися непрямими доказами.

– У нього синє сідло.

– Оля-ля! – сказали довірливі.

– І червоні поводи. І срібні зірки.

– Улю-лю! – сказали недовірливі.

– Він увесь білий.

– Білих віслюків не буває, – вставив Альберт Бріггс.

– А от і буває. У нього рубінові очі. І звуть його Фінніган О’Фленеган.

– Фінніган О’Фленеган! – покотився зі сміху Альберт. – Розкажи це морській піхоті.

Перемогу, з переважною кількістю, здобули недовірливі. Школярі почали носитися по двору, викрикуючи потішне ім’я. Фінніган О’Фленеган! Білий віслюк з рубіновими очима. Морська піхота в житті б не купилася на таке.

Відчувши раптове натхнення, шкільний поет продекламував:

– Денні глюк!

Як його віслюк!

– Денні глюк, як його віслюк! – підхопила вся школа, від першого до останнього учня. І до кінця зміни школярі на всі лади переспівували цю фразу.

У класі міс Дейлі з усмішкою нагадала:

– Хустку, Денні!

Сидячи на першій парті прямо перед носом вчительки, Денні спробував крадькома витерти свій власний ніс тильною стороною руки. Нелегко переживати душевні муки на очах у вчительки, тим більше у цієї, з її волошковими очима.

Тепер Денні вийняв хустку і висякався… та заразом витер сльози. У тому, щоб висякати як слід ніс, немає нічого поганого, а от до сліз у школі ставляться інакше. Міс Дейлі ще раз підбадьорливо усміхнулася Денні та розпочала урок, одночасно роздумуючи над тим, що могло так засмутити хлопчика.

З причини, відомої тільки їй, Денні О’Тул належав до числа улюблених нею учнів, але, якщо у тебе заводяться в класі улюбленці, не варто показувати це іншим дітям. До того ж, конфлікти, що закінчуються сльозами, неминучі в школі, де збирається не один десяток учнів.

На великій перерві вчителька погукала Денні до себе та встромила йому в петлицю зелене стебельце конюшини.

– Кажуть, трилисник приносить удачу, Денні.

Вона якраз сьогодні отримала цей символ Ірландії поштою.

– Дякую, міс. Можна питання, міс?

– Будь ласка, Денні.

– Ви коли-небудь бачили білого віслюка?

– Білого віслюка? А де я повинна була його бачити?

– Хіба білих віслюків не буває, міс?

– Ні, звичайно, бувають і білі віслюки, правда, мені вони наче не траплялися. Розумієш, Денні, це унікальний вид віслюків.

– Що значить “унікальний”?

– Особливий, що рідко зустрічається, – пояснила міс Дейлі.

Окрилений тим, що його тепер охороняє талісман, Денні вийшов у двір значно сміливіше, ніж раніше.

– Міс Дейлі каже, що білі віслюки особливі! – вигукнув він, проходячи повз Альберта Бріггса. – Отже, Фінніган О’Фленеган теж особливий, чуєш?!

Назавтра він зміг детальніше зупинитися на його особливостях.

– Копита у нього блищать, як золоті. А з хвоста звішується троянда.

– Оля-ля!

– Улю-лю!

Після цього школа стала щодня дізнаватися нові подробиці, які Денні напередодні ввечері випитував у батька. І довірливі, і недовірливі з задоволенням сприйняли розповідь про те, як Фінніган О’Фленеган брав участь у перегонах і виграв забіг, обійшовши своїх суперників на цілих сім голів.

Іншим разом Фінніган О’Фленеган зустрів у провулку скаженого бика і ревів на нього аж доти, поки той не втік. Цим віслюк врятував життя Голуейській Принцесі, за що мер міста Голуей вручив йому медаль. Від громоподібного ревіння Фіннігана О’Фленегана з Конімари зникли всі бенші – примари, які своїми риданнями закликають в будинок смерть.

Будучи хоробрим, як лев, Фінніган О’Фленеган був лагідний, як голуб, і мудрий, як сова. Він міг нести на спині сплячого немовля хоч десять миль і не розбудити його, проте якщо серед двадцяти порядних людей знаходився один негідник, віслюк негайно його впізнавав, і горе було цьому покидьку, якщо він намагався осідлати Фіннігана: віслюк миттєво скидав його в болото.

– Оля-ля! – захоплювалися довірливі.

– Улю-лю! – глумилися недовірливі.

Однак і ті, й інші хотіли слухати ще і ще, адже хороша історія залишається хорошою історією незалежно від того, чи правдива вона чи ні. Якщо Фінніган О’Фленеган і не був визнаний у Ларчгроувській школі як факт, він, принаймні, удостоївся визнання як легендарний герой.

Наближався кінець навчального року. В передчутті канікул інтерес до віслюка з Конімари зменшився.

– Ти куди їдеш?

– А ти, Мейзі?

– Ти кудись збираєшся, Берте?

– У Саутленд. На два тижні.

– Оце пощастило! – кинула на ходу міс Дейлі, квапливо пробираючись коридором зі стосом зошитів у руках.

– А ви куди їдете, міс?

– У Беллінахінч! – і міс Дейлі поспішила далі, проводжувана радісним дитячим сміхом.

За день до закінчення занять до Денні теж причепилися з питанням, куди він їде, і він змушений був зізнатися, що нікуди.

– Ага, ти зібрався в Конімару, – уїдливо зауважив Альберт Бріггс. – Раз ти їдеш в нікуди, значить, їдеш в Коніма-а-ару…

– Я тобі зараз покажу!.. – Денні стиснув свої крихітні кулачки.

– Замовкни, Берте! – несподівано для всіх заступилася за Денні Мейзі.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Сказки “

Збірка

Елеонор Фарджон

Видавництво: “Ангстрем”

1993 р.

1 Коментар
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: