TOU

Вітробородий

Норвезькі народні казки

Були собі чоловік і жінка, і мали вони сина-одинака на ім’я Ганс. Здавалося матері, що хлопця пора віддавати в науку, і звеліла вона батькові пошукати йому десь доброго майстра.

– Влаштуй хлопця так, щоб він став майстром над майстрами,– сказала вона й приготувала їм торбу харчів.

І батько з сином вирушили в дорогу. Вони побували в багатьох майстрів, але всі казали, що зможуть навчити хлопця тільки того, що вміють самі, а більше не навчать.

Повернулися батько з сином ні з чим додому, а мати й каже:

– Не для того я вас виряджала з дому, щоб ви ні з чим вернулися. Ти повинен знайти хлопцеві такого господаря, у якого він стане майстром над майстрами.

Приготувала вона знов повну торбу харчів, і батько з сином вирушили в дорогу.

Ішли вони, йшли і дійшли до крижаного поля. Дивляться – а назустріч їм їде вершник на чорному коні.

– Куди ви дорогу верстаете? – запитав він.

– Хочу віддати сина в науку, та ніяк не знайду для нього доброго майстра, бо моя стара значного роду й хоче, щоб хлопець став майстром над майстрами.

– Непогано складається,– сказав вершник. – Я саме той чоловік, що вам треба, і їду шукати собі учня. Сідай, синку, позад мене на коня,– звелів він хлопцеві.

Посадовив він хлопця позад себе й відразу знявся в повітря.

– Стривай-но хвилину! – гукнув йому батько. – Я хочу знати, як тебе звуть і де ти живеш!

– Я живу на півночі й на півдні, на заході й на сході, а звуть мене Вітробородий,– відповів вершник. – Прийдеш через рік, і я скажу тобі, який уже з твого сина став майстер.

І він полетів разом з Гансом.

Минув рік, і батько прийшов дізнатися про сина.

– За рік не навчишся всього,– сказав Вітробородий,– Поки що він тільки вміє ходити коло худоби.

І домовились вони, що Ганс лишиться у Вітробородого ще на один рік, навчиться всього, а тоді батько знов прийде по хлопця.

Минув другий рік, і вони зустрілися на тому самому місці.

– Тепер хлопець усе вміє? – запитав батько.

– Так, тепер він став майстром над майстрами, тільки ти його ніколи більше не побачиш,– відповів Вітробородий, і не встиг батько отямитись, як він зник разом з Гансом.

Прийшов батько додому, а мати питає, де син і що з ним сталося.

– А хтозна, що,– відповів батько. – Щось недобре.

І він розповів, що йому сказав Вітробородий.

Почула мати, що чоловік не знає, де їхній син, розсердилась на нього і зразу ж вирядила його знов у дорогу.

– Приведи сина, хоч би тобі довелось іти й до самого диявола,– сказала вона й приготувала йому на дорогу торбу харчів.

Ішов чоловік, ішов і опинився в густому лісі. А коли пройшов ним цілий день, аж до самого смеркання, то побачив удалині ясне світло й подався на нього. І знов ішов довго-довго, поки дійшов до невеличкої хатини під горою. Біля хатини стояла стара жінка й набирала з криниці воду носом, такий він був у неї довгий.

– Добрий вечір, матусю,– привітався чоловік.

– Добрий вечір, синку,– відповіла стара. – Мене вже сто років ніхто не звав матусею.

– Можна мені переночувати у вас? – спитав чоловік.

– Ні, не можна,– відповіла стара.

Але чоловік витяг харчі, сам попоїв і пригостив стару. Вона зраділа і пустила його переночувати. Побачив чоловік, що жінка подобрішала, й запитав її про Вітробородого.

– Я про нього нічого не чула,– сказала вона. – Та мені коряться всі звірі в цьому лісі, я зараз скличу їх і запитаю, може, котрийсь знає про нього.

Жінка вийняла ріжок і почала скликати звірів. І кожного питала про Вітробородого, але ніхто про нього не чув.

– У мене е дві сестри,– сказала жінка,– може, котрась із них знає, де його знайти. Я позичу тобі свої лижі, і ти сьогодні ж увечері доберешся до першої сестри, хоч до неї триста миль.

Чоловік узяв лижі й до ночі здолав триста миль. Коли він приїхав, та сестра теж стояла біля хатини й набирала з криниці носом воду.

– Добрий вечір, матусю,– привітався чоловік.

– Добрий вечір,– відповіла вона. – Мене вже сто років ніхто не звав матусею.

– Можна мені переночувати у вас? – запитав чоловік.

– Ні, не можна,– сказала стара.

Але чоловік витяг харчі, сам попоїв і пригостив стару. Вона зраділа і пустила його переночувати. Побачив чоловік, що жінка подобрішала, й запитав її про Вітробородого.

– Ні, я про нього нічого не чула,– сказала вона. – Але мені кориться вся риба навколо, може, котрась і знає про нього.

Жінка засурмила в ріжок, скликала всю рибу, та хоч скільки питала, жодна не чула про Вітробородого.

– У нас є ще одна сестра,– сказала жінка,– може, вона щось знає. До неї звідси шістсот миль, але я позичу тобі свої лижі, і ти доберешся туди сьогодні ж таки ввечері.

Чоловік поїхав і справді до вечора був уже в третьої старої. Та саме стояла біля вогнища в хатині і згрібала жар носом, такий він у неї був довгий.

– Добрий вечір матусю,– привітався чоловік.

– Добрий вечір, синку,– відповіла стара. – Мене вже сто років ніхто не звав матусею.

– Можна, мені переночувати у вас? – запитав чоловік.

– Ні, не можна,– сказала стара.

Але чоловік витяг харчі, сам попоїв і пригостив стару. Вона зраділа й пустила чоловіка переночувати. Побачив він, що жінка подобрішала, й запитав її про Вітробородого.

– Ні, сама я нічого не чула про нього,– сказала вона. – Але мені коряться всі навколишні птахи, я зараз скличу їх і спитаю, може, котрийсь щось знає.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Норвезькі народні казки” – видавництво “Веселка”, м. Київ, 1986р.
Упорядкування та переклад з норвезької – Ольга Сенюк.
Ілюстрації – Катерина Штанко

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: