<

Вогонь, Вода і Честь

Італійська народна казки. Читати українською онлайн.

Зустрілися якось на дорозі Вогонь і Вода. Вогонь не любить сидіти на місці. Навіть коли його замикають у грубці або печі, він тільки й дивиться, щоб вирватись. Вода теж на місці ніколи не всидить, завжди кудись біжить. Отож і вибігли вони кожне на прогулянку. Тільки встигли здибатись і поздоровкатись, аж тут їм Честь назустріч. Здивувались Вогонь і Вода: адже досі вони ніколи не зустрічалися на одному шляху. Честь — не з тих легковажних синьйор, що буде переходити із одного шляху на другий чи взагалі вештатися по дорозі. Вони й гадки не мали, що сьогодні Честі довелося назавжди покинути одного знатного синьйора, що зробив безчесний вчинок.

— Синьйоро Честь, — звернулися до неї Вогонь і Вода, — чи ви не зробите нам честі й не прогуляєтеся з нами?

— Щиро дякую за запрошення, — відповіла Честь, — я певна, що це буде приємна прогулянка. Тільки якщо вже йти з вами, то чи не скажете, що ви за одні?

— Не турбуйтеся, синьйоро Честь, — зажебоніла Вода, — вам не сором буде йти поруч зі мною. Я гамую спрагу, мию, перу, зрошую поля, кручу колеса млинів.

І Вода казала щиру правду. Вона тільки те приховала від Честі, що інколи її жебоніння переходить у страшенне ревисько, і тоді вона прориває греблі, затоплює села і навіть міста, розтрощує на друзки найбільші кораблі. Але кому захочеться розповідати про себе таке, та ще й при першому знайомстві?

— Ну а я, — промовив Вогонь, — освітлюю та грію оселі, варю їсти і допомагаю ковалям кувати залізо.

Вогонь не хотів, звичайно, здаватися менше добродійним, ніж Вода. Тому він теж дечого про себе не сказав. Змовчав, наприклад, про те, що може спалити хату, а коли вітер, то й село чи місто; що він, граючись, може розчахнути дуба-велетня, який ще зеленів би років триста.

Честь, бувши аж надто вибагливою, проте завжди недовірливою, була в захваті від тих супутників.

— Згода! Ходімо тоді втрьох, друзі, прогуляємося! — щиро вигукнула вона.

— Стривайте, — сказав раптом Вогонь. — А коли хтось із нас зайде не в той бік чи відстане? Як нам тоді знаходити одне одного? Треба домовитись, кого за якими прикметами можна знайти. Мене, наприклад, треба шукати по димові — адже, як відомо, не буває диму без вогню.

— Не шукайте мене там, — сказала Вода, — де пожовкли й зів’яли рослини, або де земля вся потріскалася від спеки. Я тільки там, де гнуться гіллясті верби, де росте вільха, очерет і висока зелена трава.

— А в мене, — сказала Честь, — якихось особливих прикмет немає. Коли хочете зі мною приятелювати, завжди бережіть мене, щоб не згубити. Затямте собі, синьйори, мою головну прикмету: хто мене раз загубить, той більш ніколи не знайде.

З усіх трьох супутників тільки Честь не приховала нічого і сказала щиру правду.

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Італійські казки”
Видавництво “Країна мрій”, м. Київ, 2009р.
Автор – Італійський народ
Упорядкування і переклад – Ілько Корунець

Залишити коментар