TOU

Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська

Романи та повісті

Передмова

Милий читачу, якщо ти полюбляєш усілякі пригоди та незвичайні історії, тобі просто необхідно познайомитися з вужем Ониськом.

Сам я вперше зустрів його ще тоді, коли не був письменником. Працював я в одному страшенно нудному місці — ресторані. І ось якось за кимось із відвідувачів туди прослизнув Онисько. Побачивши, що я нудьгую, вуж почав розповідати про себе: де живе і який він невиправний мрійник. Але, на жаль, у ресторанах вужів не дуже полюбляють, тому Онисько після недовгої розмови кудись запропав. На прощання він порадив і мені спробувати пофантазувати, як він — щоб веселіше працювалося і час швидше минав.

Декілька років по тому мені ще раз пощастило побачити Ониська. Він анітрохи не змінився: був веселим, дотепним і часом задумливим. Цього разу вуж розповів історію про сонце, що падало на повітку, про своїх друзів — Евридіку, Одарочку, Джека та Кузю.

Після тієї зустрічі Онисько більше не навідувався до мене. Може, він побачив, що я знайшов куди цікавішу роботу, а може, не має ані хвильки, аби заскочити на пару слів.

Оскільки мені украй не терпілося повідати про вужеві пригоди, то і вийшла ціла книга. Сподіваюсь, Онисько теж колись її прочитає і вподобає, як і ти, мій любий читачу.

Частина перша
НА ГОРОДІ

Розділ I,

у якому на повітку падає сонце, жук Джек збирається до Америки, а Онисько розганяє горобців

За повіткою, там, де починається великий город, лежить купа трухлявого гілля. На перший погляд вона здається ні до чого не придатною, навіть зайвою, проте… Так не здається вужеві Ониськові, ба, він просто переконаний, що це напівзотліле галуззя — напрочуд корисна річ. І не дивно, адже він під тим гіляччям живе. І не лише він.

Праворуч від Ониськового кубельця мешкає жабка Одарочка. Вона неперевершена господарка, тому часто заклопотана хатніми справами або порається на городі. Ліворуч — оселя мишки Евридіки. Вона теж дуже хазяйновита, а ще вміє вишивати хрестиком і гладдю. За хаткою Евридіки, під листочком, — нірка хробачка Кузі. Кузя — дуже романтичний хробачок, він цілими днями виграє на скрипочці, щось собі мугикає під ніс і мріє стати відомим музикантом. За сусіду вважається ще й колорадський жук Джек, хоча він не має постійного помешкання і ночує то там, то сям, то в травичці, то під грудочкою. Взагалі Джек над усе любить ласувати картоплинням (на крайній випадок годиться сира картопля або чіпси).

Онисько — затятий фантазер і мрійник. Особливо він полюбляє мріяти, вилізши з-під гілля на город і ніжачись на сонечку. Коли вже дуже припікає, вуж заповза у затінок дивовижної високої рослини з товстим шкарубким стовбуром, лапатим листям і зеленою головою, яка щодня більшає.

У холодочку Онисько заплющує очі й намагається уявити, до яких розмірів виросте врешті голова рослини. Мимоволі він дослухається до дзижчання мух, які снують туди-сюди. Коли якась пролітає неподалік, він уявляє, що над головою проноситься надзвуковий реактивний винищувач, а за штурвалом літака сидить він, Онисько. Після сьомого винищувача мрійник зазвичай засинає.

Прокидається Онисько надвечір. Він смачно потягується, дивиться, наскільки виросла голова рослини, й повзе додому, щоби трохи погомоніти з сусідами та побажати їм доброї ночі.

Одного дня Онисько виліз з-під гілля помріяти й заснув. Прокинувшись, вуж побачив жахливу картину: з неба прямо на нього падало сонце! Воно було велике — на півнеба, з країв у нього тріпотіли жовті язики вогню!

— Рятуйте!!! Сонце падає! — зарепетував Онисько й вужем прослизнув між гілляки.

— Рятуйте! Там!.. Там!.. Сонце! — злякано кричав він.

Миттю позбігалися сусіди.

— І що з того, що сонце? — спитала Евридіка.

— Прямо на повітку!.. Велике!.

— Що на повітку? — не розуміли сусіди.

— Сонце падає на нашу повітку, — трохи оговтавшись, вимовив Онисько. — Я там саме на винищувачі…

— Зачекай, — перебив Джек, — на якому ще винищувачі?

Онисько знітився:

— Та то так… справи не стосується… А потім бачу — сонце прямо на мене падає! Ну, я сюди…

— На винищувачі? — запитав Кузя.

— Та ні, так — повзком.

— Що ж робити? — стривожилася Евридіка.

— Треба втікати до Америки, — рішуче сказав Джек, — у мене там родичі. У штаті Колорадо. Це з того боку Землі, якраз під нашим городом. Треба проколупати в Землі дірочку і…

— Колупай сам до своєї Америки, — обірвав його Кузя, — а нам і вдома непогано.

Усі закивали головами, погоджуючись із хробачком.

Цілу ніч розмірковували, що ж їм робити. Під ранок жабка Одарочка, яка весь час мовчала, мовила:

— А, може, воно вже впало? Піду-но подивлюся.

Одарочка вилізла з-під гілля, роззирнулася, звела очі вгору… і побачила, що ніяке сонце на повітку не падає, а висить там, де має висіти — у небі. А прямо над їхньою купою гілля розквітнув великий гарний сонях.

— От Онисько, от фантазер! — довго сміялися товариші, коли жабка все їм розповіла.

— Так то ж спросоння, — виправдовувався вуж.

Відтоді Онисько ще більше полюбляє лежати під соняхом, вважає красеня своїм і дуже пишається, що першим побачив його у всій красі.

— Тепер я володар цього соняшника, — каже друзям вуж.

Коли на золоту голову рослини із сусідніх городів злітаються горобці, щоб поласувати насінням, Онисько обов’язково їх розганяє:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.3 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Володар Макуци, або Пригоди Вужа Ониська ”
Сашко Дерманський
Видавництво: “ Теза”
2017 р.

1 Коментар
  • Анонім
    28.08.2022 18:51

    Слишкам дооооооолгааааааааа!!!!!!!!!!!!!!

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: