Ворона і хмари
З давніх-давен вважаються кішка з вороною заклятими ворогами. А сталося це ось чому.
Жила на світі одна ворона. Пристрасть як любила вона всякі речі красти та в затишних місцях ховати. Сховає, а потім сама ж знайти не може. Дуже засмучувало це ворону. Ось і пішла вона до кішки порадитися.
– Допоможи мені, кіцюню, – стала просити вона. – Чому я не можу знайти свого добра?
– Розкажи мені, ворона, куди ж ти накрадене ховаєш? – запитала кішка.
– О! – вигукнула ворона. – Ховаю я його в найнадійніше місце! Під хмарами! Бачу пливе по небу красива хмара, я за нею спостерігаю і під нею де-небудь в кущах добро своє залишаю.
– Ну і дурна ж ти, ворона! – засміялася кішка.- Хіба ти не знаєш, що хмари на місці не стоять, а по небу пливуть! Пропливла хмара і все! Якщо під хмарами свої вкрадені скарби переховувати будеш, ніколи нічого не найдеш.
Задумалася ворона і каже:
– Не мороч мені голову! Куди це ще хмари пливуть? Все це ти, кішка, видумала, щоб самій моє добро дістати!
Так вона розумній кішці і не повірила. Як і раніше, крадені речі під хмари ховала.
Дізналися звірі про воронячу дурість, стали над нею підсміюватися:
– Ну і розсмішила ти нас, ворона!
– Знайшла місце – під хмарами, що пливуть!
Ще більше розсердилася ворона на кішку.
– Я думала, ти мені подруга, – бурчала вона.- А ти взяла і все розповіла, де я добро своє зберігаю.
З тих пір розсварилися ворона з кішкою. Літає тепер ворона по світу і кричить на все горло: «Кішка, віддай моє добро!»
Джерело:
“Десять вечеров”
“Японские народные сказки”
Видавництво: “Художественная литературa”
Москва, 1982 р.