Вовченя
Оповідання Євгена Чарушина
Жило у лісі вовченя з мамою. Ось якось пішла мама на полювання. А вовченя знайшов чоловік, засунув його в мішок і приніс до міста. Посеред кімнати мішок поклав.
Довго не рухався мішок. Потім заборсалося в ньому вовченя і вилізло.
В один бік подивилося — чорний кіт пирхає, надувається, став вдвічі більший, ледь стоїть. А поряд пес зуби шкірить, гарчить.
Забоялося вовченя, полізло назад у мішок, а залізти не може, — лежить порожній мішок на підлозі, як ганчірка.
А кіт як зашипить!
Стрибнув на стіл, блюдце зіштовхнув. Розбилося блюдце.
Пес загавкав.
Чоловік закричав голосно:
– Ха! Ха! Ха! Ха!
Забилося вовченя під крісло і там почало жити — тремтіти.
Крісло посеред кімнати стоїть.
Кіт зі спинки крісла поглядає вниз.
Пес навколо крісла бігає.
Чоловік у кріслі сидить. А вовченя ледве живе під кріслом.
Вночі чоловік заснув, і пес заснув, і кіт замружився.
Коти – вони не сплять, а тільки дрімають. Вилізло вовченя озирнулося.
Походило, походило, понюхало, а потім сіло і завило.
Пес загавкав.
Кіт на стіл стрибнув.
Чоловік на ліжку сів. Замахав руками, закричав. А вовченя знову під крісло залізло. Стало тихенько там жити.
Вранці пішов чоловік. Молока налив у миску.
Стали кіт із собакою молоко хлебтати.
Вилізло з-під крісла вовченя, підповзло до дверей, а вони відчинені!
З дверей на сходи, зі сходів на вулицю, з вулиці на міст, з мосту на город, із городу в поле.
А за полем ліс.
А в лісі мама-вовчиця.
Обнюхалися, зраділи і побігли далі лісом.
Джерело:
“Волчишко и другие”
Евгений Чарушин
Переклад з російської
Видавництво: “Детская литература”