Вовк і ягня

У сильного безсилий винен завсігди:
Цих прикладів в Історії ми досить знаєм.
Та ми Історій не складаєм,
А в Байці можем це розповісти.

***

У спеку до струмка зайшло Ягня напитись.
І треба ж, бач, біді лучитись,
Що поблизу тих місць голодний Вовк бродив.
Ягнятко бачить він, і хоче поживитись,
Та він цьому надать законних прав хотів,
ї каже: «Як, нахабо, смієш ти мутити
Потік цей прохолодний мій,
Напій
Піском бруднити?
За це бо, далебі,
Зірву я голову тобі!»
— «Якщо пресвітлий Вовк дозволить,
Насмілюсь вам сказать, що воду в ручаю
Від Світлості я нижче кроків на сто п’ю;
І гніватися він даремно зволить:
Адже мутить пиття ніяк не можу я».
— «Так це брехня моя?
Негіднику! звідкіль таке нахабство в світі?
Пригадую, як ти в позаторішнім літі
Зі мною надто грубий був;
Цього я, друже мій, ще не забуві»
— «Та згляньсь, нема мені ще й року зроду», —
Відмовило Ягня. — «То, певно, був твій брат».
— «Не маю я братів». — «То, може, кум чи сват,
Чи інший хтось такий із вашого ж бо роду.
Самі ви, ваші пси і ваші пастухи
Мене б хотіли збути,
І шкодите мені ви всі по змові всюди:
Та розквитаюсь я за ваші всі гріхи!»
— «Ах, чим же винен я?» — «Мовчи, гоноровисте!
Чи час тут розбирать провини всі, щеня?
Ти винен уже тим, що хочу я, бач, їсти».
Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня.

Переклад М. Терещенка