Вовк і кіт

Вовк з лісу якось у село забіг,
Не в гості, — скрута в небораки:
Бач, шкіру він свою беріг:
За ним мисливці гнались, і псарі, й собаки.
У перші-ліпші він ворота заверта.
Та вже зарані
Ворота замкнуті й останні.
Враз бачить Вовк мій на паркані
Кота.
І молить: «Васенько, скажи мені, мій друже,
Хто з мужиків тут добрий дуже,
Щоб приховать мене від лютих ворогів?
Чи чуєш ти собак і гук страшних рогів?
Це все за мною, бач!» — «Проси мерщій Степана;
Мужик предобрий він», — навчає Вовка Кіт.
— «Та обідрав у нього якось я барана».
— «То спробуй, може, у Дем’яна?»
— «На мене злий уже він кілька літ:
У нього я украв козлятко».
— «Біжи, он там живе Трохим».
— «Що, до Трохима? Та боюсь я й стрітись з ним:
На мене він з весни сердитий за ягнятко!»
— «Погано ж як! А то сховає, може, Клим?»
— «Ох, Васю, та зарізав в нього я телятко!»
— «Що ж, куме, на селі ти всім тут насолив», —
Промовив Кіт до Вовка:
«Якого ти рятунку тут собі хотів?
Недобра в мужиків про вас іде помовка,
Щоб на свою біду тебе спасли вони.
І правда, — сам себе вини:
Що ти посіяв — те й пожни».

Переклад М. Терещенка