Вовк і лелека

Голодний вовк знайшов кусень м’яса і
накинувся на нього, як скажений. Шматував,
глитав поспіхом, давився і ніяк не міг
наїстися.

А в тому м’ясі була кістка. Вовчисько її не
[27]помітив, і кістка застрягла в горлі.
Спробував вовк ковтнути, але так йому
заболіло, аж у очах потемніло.

– Як же її проштовхнути? – думав вовк.
Кинувся до води, п’є, п’є,- стоїть кістка, як
стояла. Наскуб вовк зубами трави, ковтає-
знов марно. Не зрушила кістка. Заходився
тоді вовк ковтати все, що на очі трапляло:
корінці, гілочки, навіть камінчики. Та ба!
Стоїть кістка поперек горла – і край!

– Ось тобі й маєш! Вона ж проб’є мені
горлянку. Що тоді буде? Лишенько мені! Краще
б уже не їв того м’яса – хай би ходив голодний!
– бідкався вовк.

Аж раптом почув він над собою лопотіння
крил. Звів очі догори й побачив лелеку, що
саме сів на дерево.

– День добрий, вовче! – привітався лелека.-
Як ся маєш?

– Ой, не питай! – понуро пробурчав вовк. Та
раптом очі йому заблищали надією.

Згадав, що в лелеки довга шия і тонкий
дзьоб.

«Еге,- подумав вовк,- таж він би міг витягти
кістку. Але чи схоче?»

– Слухай, лелеко,- каже вовк,- оце застрягла28
мені в горлі кістка. Стала й стоїть, ні туди
ні сюди. Ти б її не витяг?

Я? – здивувався лелека.- Ти що, за лікаря
мене маєш?

– За лікаря чи не за лікаря, а в тебе довга
шия, і ти зможеш ухопити кістку дзьобом. А я
віддячу тобі мішком риби.

– Справді даси? Цілий мішок? – зрадів лелека.

– Чого б я тебе дурив? Піди до мене,
подивися, скільки я маю. То як, витягнеш?

– Ну, коли так, згоден. Розтуляй рота. Вовк
роззявив пащу, лелека всунув туди

голову, намацав кістку, вхопив і витяг. Як
побачив її вовк – аж підстрибнув з радощів.
Дихнув разів зо два вільно, а тоді заходився
роздивлятися кістку.

– Ти диви, яка здорова! А гостра ж! Того мені
так і боліло. Красно дякую тобі, лелеко, ти
лене врятував.

– Та що там! – відказує лелека.- Тіль-ш ж
ходімо, даси мені мішок риби.

Як не розрегочеться вовк!

– Мішок риби? Тобі?

– Авжеж! Хіба ти не обіцяв мені віддячити?
[29]Зміряв вовк оком лелеку та й похитав
головою.

– Е, любий мій лелеко,- каже,- ти зовсім не
маєш розуму в голові! Невже прагнеш дяки
більшої за ту, що вже маєш?

– Я маю дяку? – здивувався лелека.- Чи ти при
своїх? Що ж ти мені таке зробив?

– Я дав тобі вийняти голову з мого рота! З
вовчого рота! Чи бувало коли-небудь таке в
світі?

Вовчисько розреготався й вистрибом побіг
до свого лігва.

Отак негідники вважають, ніби вони
роблять добро бодай тим, що не завжди
шкодять.