TOU

Вовк і лис

Азербайджанські народні казки

Один зажерливий вовк занадився в отару і щодня крав по три вівці. А згодом став брати край села курей, і лис, який не раз учащав сюди, лишився голодний. Якось він перестрів вовка й каже:
— Що це ти, вовче, усі вівці в селі перекрав, а тепер і до моїх курей узявся?
— А ти чого, старий лисе, мені очі колеш? Що хочу, те і їм, тебе не питатиму. А зайве патякатимеш — і тебе з’їм.
— >Вовче-брате, я знаю, що ти дужчий од мене й мо­жеш мене з’їсти. Але я не дам себе скривдити.
Розсердився вовк.
— Ах ти ж старий лисе! Та я тебе в одну мить розде­ру, ти і не писнеш. Але цікаво, як же ти, такий немічний звір, боронитимешся?
— А мені, вовче, не треба сили, я тебе хитрощами переважу.
— Що ж то в тебе за хитрощі такі? — глузливо запи­тав вовк.
— Ніколи мені сьогодні. А прийдеш завтра — пого­монимо.
І вони розійшлися.

Лис цілу ніч не спав — мудрував, як вовка обхитрува­ти. А вдосвіта сів при дорозі, узяв голку з ниткою й шиє постоли
Іде вовк дорогою та й питає:
— Що це ти робиш, старий лисе?
— Хіба не бачиш,— відповідає лис,— постоли шию.
— Може, ти й мене навчиш?
— Авжеж навчу, та наука ця нелегко дається, по­мучишся ти.
— Та вже помучуся,— каже вовк,— аби навчив.
— То поклади на пень язика, я тобі його наколю голкою. Хоч і болітиме язик, зате навчишся постоли шити.
Повірив вовк, висолопив язика й поклав на пень. По­чав лис його колоти голкою, але вовк не втерпів і так заволав, що лис злякався і втік у ліс.

А вовк ходив з поколотим язиком як неприкаяний. Уночі язик так розболівся, що вовк заснути не міг. Насилу дочекався ранку й пішов шукати лиса. Аж ба­чить— сидить лис біля колеса водяного млина.
— Добридень, старий лисе. Ти мене вчора так учив, що й досі язик болить. А сьогодні я хоч навчуся шити постоли чи ні?
— Навчишся,— каже лис.
— А ти що тут робиш? — питає вовк.
— Та була в мене шкура, хотів з неї постоли шити, а шкура під млинове колесо у воду впала, ось я шу­каю її.
— Лисе-братику, дай і мені тієї шкури, може ж, і я постоли шитиму.
Лисові того й треба було.
— Іди, вовчику, шукай, знайдеш — буде шкура твоя.
Поліз вовк під млинове колесо.

А лис тим часом у гай побіг. Наламав лози, сів край дороги і плете собі кошик.
Шукав вовк у воді шкуру, але не знайшов, тільки колесо ребра йому добре нам’яло. Іде вовк, стогне, світ йому немилий. Коли бачить — лис при дорозі сидить.
— Чого це ти, вовчику, так стогнеш? Знайшов ту шкуру чи ні?
— Яка там шкура? Колесо так боки мені нам’яло, що я ледь живий звідти виліз. А ти що робиш, невже ко­шик плетеш?
— Еге, плету. Хочеш — і тебе навчу.
— Ще й як хочу!
— То залазь сюди усередину, дивитимешся, як я пле­ту, і навчишся.
Заліз вовк у кошик, а лис усе плете й плете і зовсім кошик заплів, уже вовкові і вийти ніяк.
— Що ж це ти, лисе,— каже вовк,— про мене забув? Ану, розплітай кошик, я хочу вийти.
— Та сиди спокійно. Ти такий побитий, ледь ноги пе­реставляєш. От я заплів тебе в кошику й понесу. Тобі ж легше буде.

Вовкові справді так боки боліли, що він і в кошику посидів би. А лис завдав собі кошик на плечі й приніс до чабана.
— А це що, лисе? — питає чабан.
— Ось заглянь усередину, я тобі вовка приніс, що твоїх ягнят крав.
— Ой лисе, не знаю, як і дякувати тобі.
— Нагодуй мене,— каже лис,— ото буде мені найкра­ща дяка.
Чабан саме вранці зарізав барана. Дав він лисові бараняче стегно, а він йому — кошик. Побіг лис радень­кий. Чабан узяв сопілку й ну скликати людей. Позбі­галися люди, і чабан показав їм кошик, у якому сидів величезний вовк. А вже люди поквиталися з вовком за всіх ягнят.
Почув про цю новину лис і каже:
— Дурний вовк, не вірив, що я його перехитрую.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Азербайджанські народні казки”
Упорядник – Айдин Абілов
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: