TOU

Вовк і осел

Албанські народні казки

Бродив одного разу по горах вовк. Три дні він нічого не їв, зовсім охляв, боки ввалилися, ледве хвіст по землі волочить. Раптом бачить, на поляні біля підніжжя гори – ослик. Зібрав він останні сили і побіг туди.

Сіренький ослик мирно пасся, пощипуючи травичку.

“Повезло мені! – подумав вовк. – Який відгодований молоденький ослик!” Підбіг до осла і каже:

– Доброго дня, ослику! Який я радий тебе бачити!

– Доброго дня, вовче, – чинно відповів ослик.- Дуже приємно зустрітися з тобою!

– Як ти зайшов сюди? – здивувався вовк.- Щось раніше я тебе тут не бачив.

Я з села. Пішов погуляти, ось і опинився тут. Дуже вже соковита травичка на цій поляні.

– Добре, що ти сюди примандрував! Адже я просто вмираю з голоду. Зараз я тебе з’їм!

– Що ти, вовче! Не їш мене! – злякався ослик і в страху позадкував від вовка.

– Ні, з’їм!

– Не їш, прошу тебе! – почав проситися ослик.

– Ти хочеш, щоб я з голоду помер? Я вже цілих три дні нічого не їв!

Тоді ослик пустився на хитрість:

– Як мені шкода тебе!

– Звичайно, шкода. Ось це інша справа. Такого голодного вовка ти бачиш перший раз в житті!

– І зараз ти голодний, а з’їси мене, такого маленького, знову скоро зголоднієш –  і  знову нишпоритимеш по горах та лісах, щоб знову добути собі харчі!

– Так, ти правий, у нас, вовків, важке життя, – спохмурнів вовк.

– А я знаю, як добути тобі їжі на цілий рік!

– Невже? – зрадів вовк.- Розкажи скоріше, поки я тебе не з’їв.

– Не тільки розповім, поважний вовче, я навіть відвезу тебе на таке місце, де пасеться ціла череда овець з нашого села. Якби ти їх бачив! Які жирні вівці! А скільки у них ягнят! За день не перелічиш! А яке у ягнят м’ясо – соковите, смачне. Не пошкодуєш. Їжі вистачить на цілий рік!

Вовк облизався. Йому сподобалася розповідь ослика про череду жирних овець з ягнятами. Ще приємніше було, що ослик назвав його поважаним вовком. До цього часу ніхто не звертався до вовка так шанобливо. І якщо вже говорити відверто, вовкові не терпілося проїхатися верхи на ослі.

З важним виглядом вовк відповів:

– Добре, я згоден. Вези мене до череди. Тільки обережно, не скачи, як недоумкуватий. Я не люблю, коли трясе.

– Що ти, поважний вовче! Поїдеш, як на пуховій перині.

Вовк заліз на спину осла, вхопився передніми лапами за ослячі вуха, як за віжки, і вони поїхали.

Ослик йде рівним кроком, каміння і горби обходить, через камені і сухі гілки обережно переступає і час від часу так ввічливо вовка питає:

– Як ти себе почуваєш, поважаний вовче? Чи не трясе? Чи зручно тобі сидіти?

– Зручно! – відповідає вовк.- Дивися і далі вези як слід, а не то я розсерджуся.

– Та що ти, поважаний вовче! Я так стараюся.

Сидить вовк на ослові та зрідка ослика то за одне, то за друге вухо смикає – ніби править. Вовк бачив, як на гірських дорогах вершники правлять кіньми.

А ослик тим часом повернув з гірської стежини на дорогу до села.

– Щось довго ми їдемо – пробурчав вовк.- Не маю вже сили. Їсти хочу!

– Ще хвилин п’ять, і ми на місці! – відгукнувся ослик.- Я можу і швидше бігти!

І він зі всіх ніг помчав до села.

Сільські собаки почули вовка та почали гавкати. З будинків вискочили люди і що ж бачать? Осел зі всіх сил мчить по вулиці, реве гучним голосом, а на ньому вовк верхи сидить.

– Вовк, вовк! – кричать люди.- Биймо вовка!

Хто лопату схопив, хто палицю, хто граблі.

– Ловіть вовка! – кричать.- Он він, грабіжник! Скільки у нас овець перетягав, а зараз хоче осла з’їсти!

Злякався вовк, зістрибнув на дорогу і зі всіх ніг кинувся геть з села. Довго він біг, аж поки не затих шум погоні. Нарешті зупинився дух перевести. Лежить, важко дихає і думає:

“Все у мене в рідні були скромні. Дід не величався, на ослах верхи не їздив, все життя пішки проходив і не скаржився. Батько полював на овець, а про те, щоб на ослові проїхатися, і не думав. А я розпишався, на осла всівся, за вуха смикав, вершника з себе зображав! Через це трохи не загинув! Сам винен. Буде мені наука. Ніколи більше не сяду верхи на осла…”

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Албанские народные сказки”

Видавництво : “Художественная литература” , 1989 р.

1 Коментар
  • Олександр
    19.11.2022 22:19

    Казка ще раз доводить, що навіть до ворога потрібно звертатись поважно, щоб ввести в оману і мати шанс вижити 😉 Тільки одне “але” – ворог в деталях повідомляє, коли хоче напасти, де і як – лише в казках …

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: