ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Вовк і цапик

Езопові байки (переказ Цімікалі П.)

Стояв сонячний весняний день. Блакитне
небо було чисте, лагідний вітерець гуляв
над зеленими левадами, пестячи яскраві
квіти.

Гарненький білий цапик вистрибував на
подвір’ї високого будинку біля припнутої
кози.

– Ме! Ме!- гукав він.- Коли вже нас поведуть
на пасовисько? Я вже тут занудився.

– Почекай,- відповідала йому мати.- Хіба не
знаєш, що наша господиня тісто місить? Ось
напече хліба, тоді й поведе нас у поле.

– У поле?- радісно підстрибнув цапик.- Я там
ніколи не був. Відтоді як народився, нас
беруть лише в гори. Що таке поле, мамо?

– Це рівна земля, дитинко. Там є дерева и
багато пшениці. Звідти приносить нам
господиня [131] траву, там і ячмінь росте, який
ти любиш.); І річка тече.

– О, то там чудово! Скажи, мамо, а поле видно
з тієї скелі, що за хатою?

– Авжеж, видно.

– От добре! Я вилізу на неї, подивлюся.

– Вилазь, коли вже така нетерплячка, –
осміхнулася мати, – тільки не барися, бо
скоро прийде господиня.

Побіг цапик за будинок і сміливо
пострибав з каменя на камінь угору, на скелю,
за якою починалося урвище. А внизу, скільки
око сягає, прослалася широка зелена долина.

– То ось воно яке, поле! – зачудовано
зітхнув цапик.- Ніколи такого простору не
бачив.

Дивився він у далечінь і не міг надивитися.
Раптом згадав про річку.

«Де ж вона є? – думає.- Щось не видно…»

Але в цю саму мить його гукнула мати:

– Ходи сюди! Вже господиня наша прийшла!

– Ще трішечки, мамцю, я тільки річку знайду
й одразу дожену вас.

– Гляди, не гайся! [132]

– Ні. Ходіть без мене, я недовго. Дорогу я
вже бачу!

Господиня відв’язала козу й пішла з нею.
Про цапика вона не турбувалася, бо знала –
він їх наздожене. Хіба ж він залишиться без ,
матері бодай на хвилину?

Отож і рушила вона. А цапик зі скелі
роздивлявся й роздивлявся навсебіч.

Раптом його око завважило щось унизу.
Приглянувся – аж то здоровенний сірий
вовчисько біжить кудись манівцями.

Не злякався цапик. Хіба ж вовк його
дістане на такій висоті? І схотілося малому
познущатися з сіроманця. Він гукнув:

– День добрий, дядьку вовче! Що це ви біжите,
а сюди й не дивитеся? Загордували, як бачу.

Вовк глянув угору й уздрів цапика.

«Е-е-е, надто високо, – подумав, – не долізу».

О, що за очі! Я просто щасливий, що їх
побачив! – гукає далі цапик.- Червоні та «лискучі!
А блискавки з них не вилітають?

Вовк вишкірив зуби, але промовчав, – що
було казати? [133]

– Ого-го-го, оце так зуби! – реготав цапик.-
Як тільки в роті вміщаються? Язика чи губи
часом не поколеш? Ха-ха-ха!

«От лиха година – не доскочу! – знову
подумав вовк.- Я б тобі показав!»

– Але ж і шуба в тебе! Густа і м’яка! Правду
казав днями наш пес! А я, дурний, не вірив,
думав, що то він бреше. Чи не взяв би ти мене,
дядечку вовче, із собою – вкупі веселіше
буде! Ти б мені казку розповідав узимку біля
вогнища. То візьмеш?

– У-у-у, западись ти! – пробурчав вовчисько.

– А знаєш, що казав наш собака? – знову
крикнув цапик.- Що в тебе шия не
повертається. Хі-хі-хі! Що ти як дерев’яний, і
всі з тебе сміються! А ти, чув я, з ним
приятелюєш? Тільки зустрінетесь – зразу
обіймаєтесь, як брати. Це правда?

Вовк дивився на цапика, і очі йому палали
вогнем.

– Зажди трохи, – співав своєї цапик, – посидь,
скоро прийдуть моя мати з господинею і
собака, вони тебе пригостять. Не квапся! [134]

Вовк важко підвівся й поволі ступив
кілька кроків. Потім спинився, повернув
голову й гукнув:

– Коли ти гадаєш, цапику, що з мене
поглузував, то сам себе дуриш. Знаєш, хто тут
насправді з мене насміявся? Не ти, а скеля,
на яку я не можу вилізти!

По цих словах почвалав сіроманець стежкою
до гір і скоро зник за деревами, потамувавши
свою лють.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: