Вовк і зозуля

— «Прощай, сусідко!» — Вовк Зозулі говорив:
«Даремно тут спокоєм я себе манив!
Все ті ж у вас і люди, і собаки:
Одне за одного лютіщш; хоч ангел будь,
Не проминеш їх без ломаки».
— «А чи сусіду дальня путь?
І де такий народ доброчестивий,
З яким ти жити думаєш в ладу?»
— «О, я простісінько іду
В ліси Аркадії щасливі.
Сусідко, там то сторона!
В ній невідомо, кажуть, що війна;
Там смирні, мов ягнята, люди,
І ріки молока повсюди;
Ну, словом, там царює золота весна!
Як ті брати, всі в згоді проживають,
І навіть, кажуть, пси гарчати не бажають,
Не тільки не кусають.
Скажи ж, голубонько, мені,
Чи не добро, хоч би й у сні
Себе в краю такім побачить тихім?
Прости! Не споминай нас лихом!
Тож заживем там без біди:
В дозвіллі й добродійно!
Не так, як тут: і вдень обачно йди,
Та й на ночівлі не засни спокійно».
— «Щаслива путь, сусіде дорогий!»
Зозуля каже тут: «Чи ж кинеш норов, мурий,
Чи й зуби візьмеш в край новий?»
— «Ну, кинуть, дур який!»
— «Тоді згадай мене, що буть тобі без шкури!»

***

Як гірший хто за всіх,
Той на людей більш ремствує і лає їх:
Не бачить добрих він, куди не обернеться,
А перший сам ні з ким не уживеться.

Переклад Є. Кротевича