Вовк на псарні

Вовк, думавши внючі зайти в вівчарню,
Попав на псарню.
Весь псарний двір схопивсь як стій.
Зачувши близько так злодюгу лісового,
Гвалтують по хлівах і рвуться всі до нього:
— «Хлоп’ята! Гей!» — псарі кричать: — «Розбій!»
І браму замкнено мерщій.
За хвилю псарня пеклом стала.
Всі збіглись: той з дубцем,
Той з бердашем.
«Вогню!» — кричать: — «Вогню!» — Прийшли з вогнем.
Мій Вовк сидить, оскірившись зухвало,
Забивсь в глухий куток, наїжив шерсть горбом,
Очима начебто усіх би з’їв гуртом.
Та бачачи, що, певно, все пропало,
І, мабуть, треба під кінець
Розрахуватись за овець,
Пустивсь мій молодець
В переговори
І мовив так: «До чого, друзі, весь цей шум?
Та ж я ваш давній сват і кум,
Прийшов миритись з вами я. Пощо докори?
Забудьмо давнину, зробімо спільний лад!
А я не тільки вам чинить не буду втрат,
Ще й боронити буду овечат,
І словом вовчим обіцяю,
Що я..— «А далі річ моя», —
Тут Вовка ловчий зупиня:
«Ти сірий, бач, та сивий я,
І вовчу вашу вже давненько вдачу знаю;
Отож я звичай маю теж:
З вовками згоди ти ніколи не дійдеш,
Покіль з них шкуру не здереші!»
І миттю гончаків пустив на нього зграю.

Переклад М. Пригари