ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Вовк та баран

Туркменські народні казки

Якось в одному яру пасся баран. Аж несе туди вовка.
— Агов, баране, це мій яр, хіба не знаєш? — гукнув вовк.— Чому ти пасешся тут?
— Ба ні, справжній господар у цьому яру я,— одказує баран.— 3 давніх-давен сюди ніхто інший і ногою не ступав. У цьому яру саме тільки пасовисько, воно тобі не потрібне, то й не може бути твоїм. Іди собі, друже вовче, своєю дорогою.
— Цей яр — моя батьківщина, він з діда-прадіда наш був. Я тут господар усьому, свідків маю,— не вгавав вовк.— А в тебе є свідки?
— Та вже знайду. Не один знає, що цей ярок мій,— відповів баран.
Так вони й розійшлися. Пішов вовк до лисиці й каже:
— Лисичко, я оце зустрів для нас таку ласу здобич. Ходи й не питай!
— А що ж то за здобич, вовче-брате? — питає лисиця.

Вовк їй і розповів:
— В одному яру пасеться гладкий баран. Я оце посварився з ним і маю знайти свідка. Ходімо завтра зі мною, і яр віднімемо в нього, й барана з’їмо!
— Дуже добре, вовче-брате, чому й не піти,— зраділа лисиця.
А баран пішов у село. Трапився йому біля хати чорний пес, баран і розповів йому:
— Сьогодні я пасся в яру. Коли це йде вовк і каже: «Мені оцей яр у спадок дістався, мовляв, ще з діда-прадіда він наш. Справжній господар,— каже,— тут я, вовк. Чому,—каже,— ти пасешся тут?» А я йому й відповідаю: «Ні, справжній господар тут я. І нікого я в цьому ярку ніколи й не бачив. Іди собі, друже вовче, своєю дорогою!»
Тоді вовк і каже: «Я знайду свідків. А в тебе, баране, є свідки?»
Я йому й одказав: «Та вже знайду свідка, не один знає, що цей ярок мій».
Собако, якщо ти мені товариш, допоможи!
— Не журися, брате баране. Якось зарадимо твоєму лихові,— промовив пес.

Другого дня пішли пес та баран у яр. Приходять, а вовка ще немає, забарився. Ото пес і каже:
— Слухай же, баране, мене уважно. Я тут ляжу, заховаюся, а ти накидай на мене верблюдячих колючок, щоб вовк та його свідок мене не побачили.
Сховався собака. Аж ось біжить вовк горою, а за ним лисичка, свідок його.
— Ти бачиш? — питає вовк лисицю.— Все дуже легко. Баран навіть свідка не зміг знайти, сам ходить! Ми і яр заберемо, і баранчика з’їмо!
От підступила лисиця до барана й питається:
— Агов, баране, чому це ти ходиш по чужих землях?
— А ти знаєш, чий це яр? — питає баран.
— Авжеж знаю. Чий же ще, як не вовків! Більше нічиїм і бути не може, я про це давно чула.
— А де твій свідок, друже баране? — питає вовк,— Щось ми його не бачимо.
— Друже мій,— каже баран.— Нащо мені свідки? Якщо твої слова правда, то перестрибни через оці колючки туди й назад. Перестрибнеш — твій яр!
— А що тут такого,— вихопилася лисичка,— навіть я можу перескочити.
От розбіглася вона, підскочила, та як побачила собачого носа, враз і назад подалася.
— Ні, не хочу брехати, не буду й присягатися,— каже та й втікати.
А вовк тільки хотів стрибнути, як собака вхопив його за горло.
— Ой, друже вовче, покарала тебе брехлива присяга!— крикнула, озирнувшись, лисиця та ще дужче дременула.
А пес убив вовка й повернувся з бараном у село.
Так яр зостався їхній.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 11

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Туркменські народні казки”
Переклад – Г. Халимоненко
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1979 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: