TOU

Вовк та лисиця

Узбецькі народні казки

Вовк та Лиса потоваришували. Вовк і каже Лисиці:

– Я голодний, у мене зовсім живіт скрутило. Нагодуй мене вдосталь, порадуй кумо Лисичко!

– Гаразд, – відповідає Лисиця. – Ходімо!

Лисиця попереду, слідом за нею Вовк – так вони удвох і пішли.

По дорозі зустріли жінок, які йшли на весілля. На головах вони несли за звичаєм вузли з їжею.

– Приготуйсь! – каже Лисиця. – І, обернувшись перепілкою, зашкутильгала підстрибом по дорозі попереду жінок.

Одна з жінок крикнула: “Дивіться перепілка!” і, поклавши свій вузол на землю, кинулася ловити пташку.

Дивлячись на неї, побігла друга жінка ловити перепілку, за нею третя, четверта і всі інші.

Тільки жінки почнуть наздоганяти перепілку, а вона додає кроку. Тільки знову жінки ось-ось зловлять її, а вона то вправо, то вліво.

Зовсім замучилися жінки. Ніяк перепілка не дається їм у руки.

А Вовк, тим часом розв’язав вузли, наївся і плову, і м’яса, і коржів, і всяких цукерок, набив собі черево, як бурдюк, і пішов собі додому.

Наступного дня Лисиця пішла до Вовка. Бачить він лежить задоволений.

– Гарно ти догодила мені Лисичко, – сказав Вовк, – і почастувала, і повеселила. Я дуже задоволений. Тепер спробуй засмутити мене, побачимо, що з цього вийде?

– Гаразд! – сказала Лісиця. – Ходімо!

Повела Лисиця Вовка у виноградник. Там вони пролізли у вузьку дірку під стіною. Бачать, на лозах висять зрілі солодкі грона винограду. Вдосталь вони наїлися.

Лисиця засунула собі в ніздрі виноградинки і підійшла до Вовка.

– Вовче, Вовче! Дивись, я так наїлася, що виноград лізе у мене через ніс. Швидше їж!

А Вовк усе їв і їв виноград доти, доки не зміг підняти свого черева.

Лисиця скочила на паркан і давай на все горло кричати:

– Гей, гей, у винограднику злодій. Тримайте злодія! Тримайте злодія!

На її крик, з величезною палицею в руках, прибіг виноградар.

Вовк поповз у дірку під стіною, та живіт так роздувся, що ніяк не пролізе.

Хотів Вовк видертися на стіну – живіт важкий, не пускає.

Тут прибіг виноградар і так побив Вовка, що в нього носом вийшов увесь виноград, який він з’їв.

Ледве ноги забрав побитий Вовк.

Дуже він розлютився і вирішив помститися. Пішов наступного дня до Лисиці і каже:
– Я тобі сказав, щоб ти мене трошки засмутила. А ти що зі мною зробила? Всю шкуру мені зіпсували, спина досі болить. Тепер я тебе з’їм.

Лисиця тільки хвостом махнула:

– Що ти, що ти! Ти ж сам мене просив. Та ти сам винен. Хіба можна так об’їдатися.
Про себе ж вона подумала: «Хоч би й справді він на мене не кинувся. Треба його позбутися».

– Я голодний! – сказав Вовк, погладжуючи черево. – Нагодуй мене, та дивись, сьогодні без жодних дурних жартів.

– Ну, їжу ми зараз роздобудемо, – відповіла Ліса. Вона й сама до смерті була голодна.

Побігла вона на пошуки їжі. Дивиться на дорозі лежить цілий шмат баранячого сала.

– Тут щось не так! – подумала Лиса. – Сама, я його, краще не буду чіпати , а нацькую Вовка. Нехай він спробує. Що з цього вийде?

Повернулась вона до Вовка.

– Ти що так довго? – сказав Вовк. – Зовсім у мене живіт скрутило.

– Збирайся швидше! – сказала Лисиця. – Я з’їла м’ясо цілого барана, а сало лишила тобі. Пішли!

Привела вона Вовка до сала, а в того слинки потекли:

– Ти це гарно зробила, – сказав Вовк.

Недовго думаючи, Вовк накинувся на сало. Клац! Тільки Вовк торкнувся сала, капкан, поставлений мисливцем, захлопнувся.

А Лисичка, підбігла, схопила сало і каже:

– Щасливо залишатися!

Лисиця втекла, а Вовк залишився в капкані.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Узбекские народные сказки”
Видавництво: “Государственное издательство Узбекской ССР”
м. Ташкент, 1955 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: