Вовина хвороба

Вова малий наче справді поблід.
Мама питає в тривозі:
— Може, болить голова чи живіт?
Може, де впав на дорозі?

Син покрутив головою, що ні,
Мовчки стоїть і ні слова.
— Чом ти не кажеш нічого мені?
Що це?
Що сталося, Вово?

Глянула й ледве не кинеться в плач:
— Ясно! Потрібна примочка! —
Сильно розпухла, надута, як м’яч,
Ліва щока у синочка!

Гуля така — аж обличчя криве!
Звідки ця напасть, від чого?..
Добре, що лікар в сусідстві живе.
Мама швиденько — до нього!

Вова ще дужче від сорому зблід.
(Винен — а мамі турбота!)
Входить і каже
Той лікар-сусід:

— Ну, роззявляй свого рота!
Вова скрививсь і… за шафу шмигнув!
— Я не розкрию,— бурмоче.

Витягли Вову… Він губи надув —
Рота роззявить не хоче.
Довго пручавсь!.. Та скорився-таки!
Лікар націлив пінцети
Й витяг у Вови із-за щоки
Дві здоровенних котлети.

Ті, що він зранку лінивсь проковтнуть
(Так і в дворі ото грався!),
Ті, які досі вже… скисли, мабуть!
Лікар
Стояв і сміявся!

Сором за сина матусю узяв:
— Ах ти, ледащо уперте!..
— Так, чого доброго,— лікар сказав,—
Можна й від голоду вмерти!