Все в лісі добре, тільки кравці погані
Октав Панку-Яш
Щоліта я проводжу в лісі, де гарно, сонячно і весело. Здавалося б, все добре. Але скажу вам по секрету – кравці в лісі погані. Дуже погані! Прямо нікудишні!
Ви до них, хлопці, не звертайтеся. Не раджу.
Ось послухайте, що у мене сталося з цими лісовими майстрами крою та шиття.
Наближався день народження мого сина Сашка, якому виповнювалося п’ять років. А ще навесні я пообіцяв йому новий піджак. Мою обіцянку він запам’ятав і все зробив для того, щоб я її теж не забув.
І ось я пішов в лісову майстерню, в якій працювало п’ятеро кравців, знаменитих на всю околицю.
Я відкрив двері майстерні і привітався.
– Вітаю! – відповів мені майстер Їжак.
– Вітаю! – підвівся з лави майстер Вовк.
– Ласкаво просимо! – вклонився майстер Ведмідь.
– Прошу, заходьте! – запросив майстер Заєць.
– Сідайте! – показав на стілець майстер Борсук.
А потім все майстри хором сказали:
– Чим можемо служити?
Я сів на стілець і запитав:
– Ви вмієте шити піджаки?
П’ятеро майстрів відповіли:
– Чи ми вміємо!
Їжак сказав:
– Найкрасивіші піджаки!
Вовк додав:
– І найміцніші!
Ведмідь зауважив:
– І без примірок!
Заєць вигукнув:
– І без всяких недоліків!
Борсук уточнив:
– І дуже дешево!
– Дуже добре! – сказав я. – Тоді прошу вас пошити піджак для мого сина Сашка.
Тут кравці питають хором:
– Яким він повинен бути, цей піджак?
– Ну, таким, як ви сказали: красивим, міцним, дешевим. І щоб все було на місці: і комірець, і рукава, і кишені.
– Я найбільший майстер шити комірці! – представився Їжак.
– Я найбільший майстер шити кишені! – кивнув Вовк.
– Я найбільший фахівець по рукавах! – крякнув Ведмідь.
– Я найбільший майстер – по гудзиках! – підстрибнув Заєць.
– А я найбільший майстер – по підкладках! – підвівся Борсук.
Потім всі п’ятеро сказали:
– Ми найкращі майстри-кравці!
Я вибрав матерію, дав мірку Сашка, і ми домовилися про ціну.
– Завтра візьмемося за роботу, – пообіцяли майстра-кравці.
І я пішов.
Коли дістався додому, вже вечоріло.
Ліс готувався до сну: затихли дерева і кущі, затихли звірі й птахи. Я з’їв пиріг з грибами, випив чорничного чаю і ліг на м’яку постіль з моху.
Але заснути не міг: все думав про піджак Сашка. І раптом згадав, що забув сказати майстрам-кравцем, який саме піджак подобається Сашкові! ..
Я встав і знову пішов майстерню. Але там нікого вже не було: ні Їжака – майстри шити комірці, ні Вовка – майстри шити кишені, ні Ведмедя – фахівця по рукавах, ні Зайця – майстра по гудзикам, ні Борсука – майстра по подкладках. Всі розійшлися по домівках.
Вовк жив на сході.
Їжак – на заході.
Ведмідь – на півночі.
Заєць – на півдні.
А Борсук – в центрі лісу.
Я пішов на захід.
– Це правда, що ти вмієш шити комірці? – запитав я Їжака.
– Звісно. Найкрасивіші комірці.
– А такі, які подобаються Сашкові?
– А які йому подобаються?
– Комір як комір, але щоб його ще можна було складати гармошкою .
Їжак подумав і відповів:
– Ні. Таких я не шию.
Пішов я на схід.
– Чи правда, що ти вмієш шити кишені? – запитав я Вовка.
– Звісно. Найміцніші кишені.
– А такі, які подобаються Сашкові?
– А які йому подобаються?
– Кишені як кишені, але щоб в них містилися:
Корок від пляшки
і тополевая гілка,
пластилінова кулька
і ланцюжок від ножа,
і каштан
і ручка від чашки,
точилка для олівців
і недогарок свічки,
і кришка від коробки,
перо
і зламана ложка,
шматок заліза
і горошина,
потім ще …
– Досить! Досить! – закричав Вовк. – Таких кишень я шити не вмію. – І вказав мені на двері.
Я побіг на північ, де жив Ведмідь.
– Чи правда, що ти вмієш шити рукава? – запитав я Ведмедя.
– Звісно. Найрізноманітніші.
– А такі, які подобаються Сашкові?
– А йому які подобаються?
– Рукава як рукава, але щоб можна було засовувати їх в тарілку з супом, коли сидиш за обідом.
Ведмідь пробурчав:
– Таких рукавів шити не вмію!
І попросив залишити його в спокої.
Я кинувся на південь, де жив Заєць.
– Чи вмієш ти пришивати ґудзики? – запитав я.
– Не турбуйтеся – пришию на сто років!
– А так, щоб сподобалися Сашкові?
– А які йому подобаються?
– Ну, як у всіх, але щоб можна було відривати, губити або бавитись ними.
– Такі не пришиваються.
І Заєць подивився на мене настільки сердито, що я поспішив піти.
Тоді я прийшов в глиб лісу, до борсука.
– Чи вмієш підкладку пришивати? – запитав я.
– Ще б!
– А таку, яка подобається Сашкові?
– Яка йому подобається?
– Підкладка як підкладка, але щоб про неї завжди можна було витирати руки, забруднені варенням, чорнилом або піском.
Борсук, не роздумуючи, відповів:
– Такі не пришиваються! – І зачинив двері перед моїм носом.
Ось яка трапилася історія, хлопці. Ось чому мій Сашко залишився без піджака.
Джерело:
“Всё в лесу хорошо, только портные плохие”
Октав Панку-Яш
Видавництво “Малыш”, 1991 р.
❤️
❤️
Привіт