Все в лісі добре, тільки кравці погані

Щоліта я проводжу в лісі, де гарно, сонячно і весело. Здавалося б, все добре. Але скажу вам по секрету – кравці в лісі погані. Дуже погані! Прямо нікудишні!

Ви до них, хлопці, не звертайтеся. Не раджу.

Ось послухайте, що у мене сталося з цими лісовими майстрами крою та шиття.

Наближався день народження мого сина Сашка, якому виповнювалося п’ять років. А ще навесні я пообіцяв йому новий піджак. Мою обіцянку він запам’ятав і все зробив для того, щоб я її теж не забув.

І ось я пішов в лісову майстерню, в якій працювало п’ятеро кравців, знаменитих на всю околицю.

Я відкрив двері майстерні і привітався.

– Вітаю! – відповів мені майстер Їжак.

– Вітаю! – підвівся з лави майстер Вовк.

– Ласкаво просимо! – вклонився майстер Ведмідь.

– Прошу, заходьте! – запросив майстер Заєць.

– Сідайте! – показав на стілець майстер Борсук.

А потім все майстри хором сказали:

– Чим можемо служити?

Я сів на стілець і запитав:

– Ви вмієте шити піджаки?

П’ятеро майстрів відповіли:

– Чи ми вміємо!

Їжак сказав:

– Найкрасивіші піджаки!

Вовк додав:

– І найміцніші!

Ведмідь зауважив:

– І без примірок!

Заєць вигукнув:

– І без всяких недоліків!

Борсук уточнив:

– І дуже дешево!

– Дуже добре! – сказав я. – Тоді прошу вас пошити піджак для мого сина Сашка.

Тут кравці питають хором:

– Яким він повинен бути, цей піджак?

– Ну, таким, як ви сказали: красивим, міцним, дешевим. І щоб все було на місці: і комірець, і рукава, і кишені.

– Я найбільший майстер шити комірці! – представився Їжак.

– Я найбільший майстер шити кишені! – кивнув Вовк.

– Я найбільший фахівець по рукавах! – крякнув Ведмідь.

– Я найбільший майстер – по гудзиках! – підстрибнув Заєць.

– А я найбільший майстер – по підкладках! – підвівся Борсук.

Потім всі п’ятеро сказали:

– Ми найкращі майстри-кравці!

Я вибрав матерію, дав мірку Сашка, і ми домовилися про ціну.

– Завтра візьмемося за роботу, – пообіцяли майстра-кравці.

І я пішов.

Коли дістався додому, вже вечоріло.

Ліс готувався до сну: затихли дерева і кущі, затихли звірі й птахи. Я з’їв пиріг з грибами, випив чорничного чаю і ліг на м’яку постіль з моху.

Але заснути не міг: все думав про піджак Сашка. І раптом згадав, що забув сказати майстрам-кравцем, який саме піджак подобається Сашкові! ..

Я встав і знову пішов майстерню. Але там нікого вже не було: ні Їжака – майстри шити комірці, ні Вовка – майстри шити кишені, ні Ведмедя – фахівця по рукавах, ні Зайця – майстра по гудзикам, ні Борсука – майстра по подкладках. Всі розійшлися по домівках.

Вовк жив на сході.

Їжак – на заході.

Ведмідь – на півночі.

Заєць – на півдні.

А Борсук – в центрі лісу.

Я пішов на захід.

– Це правда, що ти вмієш шити комірці? – запитав я Їжака.

– Звісно. Найкрасивіші комірці.

– А такі, які подобаються Сашкові?

– А які йому подобаються?

– Комір як комір, але щоб його ще можна було складати гармошкою  .

Їжак подумав і відповів:

– Ні. Таких я не шию.

Пішов я на схід.

– Чи правда, що ти вмієш шити кишені? – запитав я Вовка.

– Звісно. Найміцніші кишені.

– А такі, які подобаються Сашкові?

– А які йому подобаються?

– Кишені як кишені, але щоб в них містилися:

    Корок від пляшки

і тополевая гілка,

пластилінова кулька

і ланцюжок від ножа,

і каштан

і ручка від чашки,

точилка для олівців

і недогарок свічки,

і кришка від коробки,

перо

і зламана ложка,

шматок заліза

і горошина,

потім ще …

– Досить! Досить! – закричав Вовк. – Таких кишень я шити не вмію. – І вказав мені на двері.

Я побіг на північ, де жив Ведмідь.

– Чи правда, що ти вмієш шити рукава? – запитав я Ведмедя.

– Звісно. Найрізноманітніші.

– А такі, які подобаються Сашкові?

– А йому які подобаються?

– Рукава як рукава, але щоб можна було засовувати їх в тарілку з супом, коли сидиш за обідом.

Ведмідь пробурчав:

– Таких рукавів шити не вмію!

І попросив залишити його в спокої.

Я кинувся на південь, де жив Заєць.

– Чи вмієш ти пришивати ґудзики? – запитав я.

– Не турбуйтеся – пришию на сто років!

– А так, щоб сподобалися Сашкові?

– А які йому подобаються?

– Ну, як у всіх, але щоб можна було відривати, губити або бавитись ними.

– Такі не пришиваються.

І Заєць подивився на мене настільки сердито, що я поспішив піти.

Тоді я прийшов в глиб лісу, до борсука.

– Чи вмієш підкладку пришивати? – запитав я.

– Ще б!

– А таку, яка подобається Сашкові?

– Яка йому подобається?

– Підкладка як підкладка, але щоб про неї завжди можна було витирати руки, забруднені варенням, чорнилом або піском.

Борсук, не роздумуючи, відповів:

– Такі не пришиваються! – І зачинив двері перед моїм носом.

Ось яка трапилася історія, хлопці. Ось чому мій Сашко залишився без піджака.