TOU

Вудка

Китайські народні казки

Жив у давнину великий чиновник зі своїм сином.
Чиновник був розумний-прерозумний. А син у нього був ще розумніший. Тому батько жодної справи не починав, не порадившись із сином. Якось захотілося чиновнику половити рибу. Покликав він сина і почав радитись, якою довжиною зробити вудку.
— Та чим довше, тим краще, — сказав, подумавши, син. Тоді чиновник наказав двом слугам:
— Зробіть мені до завтрашнього дня бамбукову вудку завдовжки… — тут він перевів подих і закінчив: — завдовжки шість жанів і шість чі.

Слуги шанобливо вклонилися і, задкуючи, вийшли з кімнати. Але тільки вони переступили поріг і опинилися на подвір’ї, як присіли навпочіпки і почали реготати. Підійшла до них служниця, що прала білизну, і, дізнавшись, у чому справа, теж зареготала. Незабаром сміявся весь дім чиновника — від старенького сторожа до маленького кухаря.
Але все зробили так, як звелів господар. На ранок вудка була готова. Ото була вудка! Вздовж подвір’я вона не вміщалася, — довелося покласти її навскіс.

Взяв чиновник вудку, закинув її на плече і пішов разом із сином на риболовлю. Минули одну вулицю, завернули в іншу і підійшли до міської стіни. Отут і почалися неприємності. Чиновник пройшов у ворота, а вудка не проходить. Уперлася у верхню перекладину воріт і не пускає чиновника далі. Чиновник розгубився. Але син сказав:
— Нічого, тату, я щось придумаю.
Він сів на камінь, щоб зручніше було думати, а чиновник із вудкою стояв поруч і чекав. Через деякий час син сказав:
— Треба повернути вудку поперек воріт. І вони повернули вудку впоперек. Але й так вона не проходила у ворота.
Чиновник дуже засмутився. А син знову почав думати. Цього разу він думав ще довше.
Нарешті ляснув себе на лобі і сказав:
— Тепер я знайшов вірний спосіб! Я залізу на стіну, і ти передаш мені вудку. А потім ти пройдеш у ворота, і я передам тобі вудку.

З цими словами він почав дертися на міську стіну. Але стіна була висока, пальці його ковзали по гладкому каменю. Так він промучився з півгодини або більше і потім сказав з досадою:
– Ні, без драбини тут не обійтися!
Чиновник озирнувся на всі боки і побачив неподалік хлопця, який з цікавістю дивився на них.
— Підійди сюди, хлопче, — гідно сказав чиновник і поманив його пальцем. Коли хлопчик підійшов, чиновник спитав:
— Ти знаєш, де мій дім?
— Як не знати, — жваво озвався хлопчик.
— Ну, то біжи туди і принеси велику драбину. За це я дам тобі три мідні монети.
— О пане! Вважайте ваш наказ виконаним, — відповів хлопчик і простягнув руку за монетами.
— Але я ще не бачу драбини, – відповів чиновник.
— Розберемося в цій справі як слід, — почав хлопчик. — Навіщо потрібна драбина? Для того щоб залізти на стіну. А навіщо залазити на стіну? Для того, щоб перетягнути по той бік воріт вудку. Так от, якщо я перетягну вудку без допомоги драбини, я заслужу нагороду?

Чиновник, який нічого не зрозумів, глянув на сина. Син наморщив чоло і сказав:
— Цей хлопчик на диво тупий. Дай йому наперед три монети, може, він стане розумнішим і все-таки принесе драбину.
Хлопчик засміявся, спритно підхопив монети, засунув їх за щоку і, взявши вудку за тонкий кінець, витягнув її за ворота.
— А хлопчик не такий дурний, як здається, — сказав чиновник.
— Це тому, що неуч завжди залишається неучем, — з презирством процідив син. — Подібні невігласи зовсім не вміють розмірковувати і найскладніші речі роблять дуже просто.
І, задоволені один одним, батько та син попрямували до річки. А чи впіймали вони щось тою вудкою, — це вже не наша справа.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.9 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: