Вугляр і власник пральні

Мав один вугляр велику комору, де тримав
вугілля на продаж. Тільки торгівля в нього
йшла погано, і він ледве зводив кінці з
кінцями. От сидить він якось у себе на
порозі та й журиться. Коли це дивиться – до
сусідньої крамнички заходить незнайомий
чоловік. Зайшов, про щось порозмовляв з
хазяїном, а коли вийшов – побачив вугляра,
привітався до нього та й каже:

– Здається, ми будемо сусідами.

– А що, ти наймеш тут приміщення? –
поцікавився вугляр.

– Та начебто.

– І що ж ти збираєшся тут влаштувати?

– Пральню. Я маю приміщення в іншому місці,
але там мені не подобається.

– Чекай, чекай! – вигукнув вугляр.- Чом би
нам не залагодити одну справу?

– Яку саме?

– Ти вже домовився з крамарем?

– Ще ні.

– Ну, то слухай. Я маю величезну комору,
вона в мене напівпорожня. Якщо хочеш, я здам
тобі в оренду половину її, і це тобі
коштуватиме набагато дешевше, ніж у мого
сусіда. Ти собі [245] матимеш місце для роботи,
а вигода буде нам обом. До того ж у
товаристві веселіше, швидше час минає.

– Коли це обом нам на користь, то чом би й ні!
– сказав власник пральні.

– Тоді сідай, обмізкуємо все як слід.

– А що тут мізкувати? Я тобі платитиму за
половину приміщення і за половину олії для
каганців. Отже, давай мені половину комори.
Згоден?

– Згоден.

– Ну, то по руках! Ось тобі й завдаток. І
завтра ж я перебираюсь.

– Хай щастить,-мовив вугляр, беручи гроші.

Власник пральні пішов до своєї пральні й
сказав хазяїнові приміщення, що залишає
його, а потім зібрав білизну та все своє
начиння. Наступного дня рано вранці
повантажив усе це на воза, віддав хазяїну
ключі й подався на нове місце. Вугляр
зустрів його радо.

– Я вже звільнив,- каже,- половину комори,-
попідмітав і павутиння познімав.

– От і добре,- мовив чоловік і вивантажив з
воза кошики з білизною.

Ввійшов він у комору, дивиться – ой, лихо!
[246]

Темно, стіни чорні, половину приміщення
займають купи вугілля. Вмить вискочив він з
комори як ошпарений і розкричався:

– Це що таке?! Вугільна яма?! Ох, куди ж це я
потрапив?! Як же я тут пратиму, як
прасуватиму білизну?! Білосніжний одяг?! У
вугільній порохняві?! Що з тої білизни буде?!
Та вона ж почорніє ще в кориті, поки пратиму!
Ох, чоловіче добрий, чому ж ти мені одразу не
сказав, що ти вугляр?

– Отакої! Та ми ж з тобою говорили,-
вигукнув вугляр,- тільки ж ти мерщій
погодився на половину моєї комори, навіть
нічого не розпитавши. Я гадав, що ти все
знаєш.

– Ох, звідки б мені знати!

– Ну, то послухай, що я тобі скажу. Де ти
бачив, щоб справи залагоджували отак
нерозважливо, отак поспіхом? Було б спершу
роздивитися, послухати, що тобі кажуть,
обмізкувати все, а вже потім вирішувати. Чи
так ти вчинив? То хто ж тобі винен?

Власник пральні мовчки слухав, бо було вже
пізно. Давши завдаток і втративши колишнє
приміщення, він стояв тепер на вулиці біля
своїх кошиків та корит, не знаючи, як бути.

© Aerius, 2003