TOU

Винахідливий заєць

Корейські народні казки

Ви запитуєте,— звідки на землі з’явилася черепаха? Ну, то послухайте.

Колись на дні глибокого океану трапилася біда: великий дракон — володар моря — небезпечно захворів. Дарма придворний лікар — тюлень — роздивлявся його довжелезний язик, мацав живіт — однак не міг встановити, яка хвороба напала на його повелителя, і не знав, які ліки йому прописати. З кожним днем дракон хирів і ставав все кволішим. Від ліків тюленя йому ставало все гірше і гірше. Придворні ходили по палацу володаря моря навшпиньки і розмовляли все тихіше і тихіше. Сміх карався смертю.

Якось у палац з’явився восьминіг, котрий не любив товариства і жив самітником. Багато років він не полишав свого житла та, почувши про тяжкий недуг володаря морів, з’явився перед драконом і сказав так:

— Великий повелителю! Колись давно мій дід хворів такою ж хворобою. І за одну хвилину до смерті один мудрець приніс йому печінку живого зайця. Дід з’їв її і видужав. Нехай тобі добудуть печінку живого зайця — і хвороба твоя зникне. Ясна справа, що в морі зайці не живуть, але на березі, неподалік від твого палацу, їх водиться багато.

Вислухавши восьминога, великий дракон засумував:

— Я цар усіх морів і океанів, переді мною схиляються кити й акули, і все ж я неспроможний зловити дурного зайця.

Журився дракон день, другий, на третій наказав скликати всіх придворних.

Довго думали придворні, як зловити зайця, нічого придумати не змогли. Тоді заговорив великий кит:

— Мудрий наш повелителю, драконе! Доручи мені зловити зайця. Я швиденько доставлю цього ледаща до палацу.

Здивувався дракон і мовив:

— Дякую тобі, кит. Та чи не скажеш ти, мій вірний слуга, як ти збираєшся зловити цього звіра?

— Дуже просто,— відповів кит.— Підпливу до берега, зустріну зайця, проковтну його і припливу назад.

— Ой, кит, кит,— розгнівався цар морів,— голова у тебе велика, а розуму зовсім нема! Як же я дістану із твого черева живого зайця?

Зніяковілий кит замовк.

Тоді до дракона підпливла черепаха і сказала тихим голосом:

— Повелитель, доручи мені зловити зайця. У мене чотири ноги, і я можу не лише плавати, а й цілий день ходити по землі. Завтра я піду в гори, відшукаю зайця, обдурю його і приведу сюди.

Подумав дракон і вирішив: нехай черепаха спробує зловити зайця. Вона хитра. Недарма у неї голова схожа на зміїну.

— Твій план прекрасний!— сказав він.— Зараз же плямуй на землю. Тепер моє життя залежить від твого розуму!

Черепаха заметушилася, попрощалася з рідними і піднялась на поверхню моря.

Берег був недалеко. Черепаха ступила на землю і почимчикувала в гори. Вона була дуже задоволена, що на її долю випало таке доручення. Ще б пак! Якщо вона приведе зайця на дно океану, повелитель обов’язково зробить її головним радником.

І раптом черепаха згадала, що вона ніколи не бачила зайця.

— Яке нещастя!— прошепотіла черепаха.— Я так поспішала, що ні в кого не запитала, як виглядає заєць. Доведеться повертатися назад, у море.

Черепаха приповзла до берега, шубовснула у море і опустилася на дно, неподалік від палацу. Як завжди, тут було повно придворних.

— Панове!— сказала розгублена черепаха.— Чи не доводилось комусь з вас зустрічатися із зайцем?

У натовпі хтось засвистів. Це сміявся банькатий великий краб.

— Чому ви смієтесь?— запитала черепаха.— Це з вашого боку не що інше, як безтактність.

Краб підповз до черепахи і сказав:

— Я сміюся з вашої неосвіченості.

— Значить, ви самі зустрічалися з зайцем?

— Безперечно! Як же мені не знати зайця? Скільки разів я зустрічав його, прогулюючись неподалік від гори.

— Ой, це надзвичайно приємна новина. Розкажіть, будьте ласкаві, як виглядає цей заєць.

— Я з охотою розказав би вам, та всі ж знають, яка у вас погана пам’ять. Краще я вам намалюю його.

— Як я вам вдячна, дорогий крабе! Коли я буду першим радником, то я не забуду вашої люб’язності!

І, заховавши малюнок під панцир, черепаха знову випливла на берег. Вона одразу ж пошкандибала до гори, де з давніх-давен жив заєць.

Трапилося так, що саме в цей час заєць вирішив зробити перед обідом невеличку прогулянку. Тільки встиг він декілька разів стрибнути, як почув, що хтось його кличе.

— Хто мене кличе?— спитав, зупинившись заєць.

Із-за каменя з’явилася черепаха. Вона сміливо підповзла до зайця, оглянула його з усіх боків і лише після цього спитала:

— Послухай! Адже ти заєць?

— Я заєць!— відповів серйозно косий.— А ти що за звір? Перший раз такого бачу. Звідкіля і чого ти тут з’явилася?

— Мене звуть черепахою. А живу я на дні океану. Ось чому ти мене ніколи не бачив. Та сьогодні я прибула сюди у дуже важливій справі.

— А звідки ти взнала, що я заєць, якщо ти ніколи мене не бачила?

— Дуже просто: у мене є твій портрет!

Черепаха витягла малюнок і показала його зайцеві.

— Дуже схожий!— сказав заєць.— Звідки у тебе цей портрет? Де ти його взяла?

— Мені подарував твій портрет один з придворних морського царя — краб.

Заєць почухав потилицю і сказав:

— Виходить, про мене знають навіть на дні океана?

— Безперечно, знають! І я з’явилась тут, щоб передати тобі запрошення мого повелителя. Цар морів запрошує тебе до себе в гості.

— Дякую за запрошення,— поклонився заєць.— Та я не можу іти за тобою в море: хіба ти не знаєш, що я не вмію плавати і дуже боюсь води.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело: 

“Корейськие народные сказки”

Видавництво: “Компас” , Київ, 1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: