ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Загадковий горбань (7 казка)

Анатолій Валевський

 

Нічний гість

Був пізній час. За стінами затишного будиночка про щось тихо шепотіли дерева, сперечаючись з легким вітерцем. Повний місяць зазирнув у віконце. Його блідий промінь залив сріблом підвіконня, ковзнув по стіні, висвітлив портрет дідуся Ватроля, опустився вниз і завмер на ліжку.

Клайм лежав, укрившись ковдрою до самого носа. Але він не спав, очі його були відкриті. Цікаврик сумно зітхав, дивлячись у вікно на нічний ліс.

– Ох, чому ж так нудно стало у Дрімландії? – бурмотів він. – Нічого не відбувається, ніяких новин, ніяких пригод – суцільна туга зелена!

Клайм повернувся набік, закрив очі і спробував заснути. Але сон не йшов до нього. Тоді цікаврик почав рахувати до ста.

– Один, два, три, чотири… а цікаво: хто придумав рахувати? П’ять, шість, сім… і чому це для того, щоб заснути, потрібно рахувати до ста? Вісім, дев’ять, десять, одинадцять… Цікавенько: що зараз робить Брегон – спить, напевно, як бабак? Дванадцять, тринадцять, чотир…

Клайм навіть і не помітив, як заснув. Йому снилися казкові палаци з кришталевими башточками, високі сивобороді чарівники, які творять всілякі дива. Раптом звідки не візьмись з’явився дракон Уго. Він посміхнувся і затріщав голосом сороки Берти:

– Прокинься, прокинься, соня! До тебе гості!

– Хто? – сонно пробурмотів цікаврик, відкриваючи очі і здивовано озираючись на всі боки.

Хтось наполегливо стукав у вікно.

– Хто там? – запитав Клайм, миттєво прокидаючись.

Він схопився з ліжка, підбіг до віконця і відкрив стулки. В кімнату влетів пугач Глум і сів на спинку ліжка. Він покрутив головою, потоптався  трохи і, влаштувавшись зручніше, невдоволено поцікавився:

– Спиш?

– А що ж робити вночі? – здивувався цікаврик.

Він швидко запалив ліхтаря і сів на ліжко, зацікавлено дивлячись на нічного гостя. Пугач невдоволено покосився на яскраве світло, угукнув і суворо запитав:

– А чим ти зараз займаєшся?

– На тебе дивлюся! – розсердився Клайм. – А взагалі-то зазвичай ночами я займаюся тим, що сплю!

– Гаразд, гаразд… – примирливо буркнув Глум. – Не сердься. Я до тебе у справі. Мене прислав привид.

– Який привид?

– Вчора вдень я літав у Глухий кут, – почав розповідати пугач. – Потрібно було побачитися з племінницею Філіс. Я затримався у неї в гостях до півночі і тому вирішив заодно відвідати свого знайомого.

– Кого це? – зацікавився Клайм.

– Старого привида. Він передає тобі, Брегону і Таффі великий привіт.

– Спасибі! Як у нього справи?

– Ось в тому-то і справа, що справи незвичайні. Щось таємниче і незрозуміле відбувається вдень у занедбаному замку. Старий привид просив, щоб ти з друзями навідався в Глухий кут якомога швидше і допоміг йому розібратися, в чому там справа.

– Оце мені до вподоби! – зраділо вигукнув цікаврик.

Він бадьоро зістрибнув з ліжка і почав швидко одягатися, весело пританцьовуючи на місці від нетерпіння. Нудьгу немов вітром здуло. Ще б пак – намітилася чергова пригода! А для Клайма на всьому білому світі не було нічого кращого, ніж пригоди. Від захвату у нього аж ніс засвербів – а це вірна ознака того, що буде цікаво.

Глум розгублено кліпав очима, здивовано дивлячись на метушню цікаврика.

– Куди це ти так поспішаєш? – нарешті запитав він.

– Як куди?! – здивувався Клайм. – Ясна річ: зараз забігу за Брегоном і Таффі, а потім – в Глухий кут. Ти ж сам казав, що потрібно поспішати.

– Поспішати потрібно з розумом, – розважливо зауважив пугач. – Ось ти зараз разбудиш друзів посеред ночі, а поки ви дістанетеся до старого замку, вже буде день, і вам все одно доведеться чекати до вечора, поки прокинеться старий привид. Хіба ти забув, що привиди вдень сплять?!

– Це точно, – зніяковіло зізнався Клайм. – Про це я і не подумав… але ж терпець уривається! Ну, то нічого… почекаю до ранку, нехай друзі виспляться, а на світанку вирушимо в Глухий кут.

– Угу-м… – схвалив пугач. – Це правильно. Ну, я свою справу зробив, а тепер вже час додому летіти. Добраніч!

– Ага, яка вже тут спокійна ніч, – заперечив цікаврик. – Я від нетерпіння до ранку і око не зімкну.

Глум змахнув крилами і вилетів в розчинене вікно. Через деякий час десь далеко пролунало його ухання.

Клайм присунув стілець ближче до віконця, сів на нього верхи і, спершись на спинку підборіддям, почав спостерігати за нічним небом, наспівуючи пісеньку, яку нещодавно склав:

На галявині за тином

Збудував собі хатину

Роботящий щирий гном

Та й усівся під вікном, –

У гостну всіх чекає,

Новосілля він справляє!

Поступово небо почало світлішати. Зірочки гасли одна за одною, наче їх хтось вимикав. Над Сріблястим лісом по краю неба простяглася рожева смуга ранкової зорі. Зашурхотіло листя – це прокидалися лісові мешканці. Зверху долинув дзвінкий спів жайворонка. Настав ранок.

– Уперед! – вигукнув Клайм.

Вискочивши на подвір’я, він припустив по стежці до будиночка нерозлучного приятеля – Брегона.

Захекавшись від бігу, Клайм влетів на поріг і затарабанив у двері:

– Егей, Брегоне! Лежень! Прокидайся негайно!

Але йому ніхто не відчинив. Тоді цікаврик заглянув всередину через віконце. Ліжко Брегона було акуратно застелене, а його самого ніде не видно.

– Цікавеько… цікавенько… – в роздумі пробурмотів Клайм. – Куди це Брегончик подівся? Адже він такий соня. Зовсім не схоже на нього, щоб в таку рань піднявся. Ну, то побіжу до Таффі.

Але і тут його чекало розчарування. Старий Рулл, який вже копирсався по господарству, повідомив Клайму, що Таффі з раннього ранку пішла на Глинисті пагорби до тролів за журавлинним варенням і повернеться не раніше ніж після обіду.

– От не щастить! – засмутився цікаврик. – Тоді передайте, будь ласка, їй, нехай разом з Брегоном відшукають пугача Глума. Він їм все пояснить, а я поспішаю!

– Клайме, постривай! – гукнув його Рулл, але цікаврика вже й слід прохолов. Лише гілки чагарнику погойдувалися на тому місці, де тільки що він стояв.

– От шибеник! – посміхнувся батько Таффі, повертаючись до роботи.

 

У занедбаному замку

Клайм підстрибом біг по лісовій стежині в бік Поля чудес. Допитливий єнот Дасті ув’язався, було, за ним, але незабаром відстав і, розчаровано зітхнувши, попрямував до струмка за своїми улюбленими раками.

Над лісом піднімалося тепле сонечко, дроблячись яскравими іскрами в кришталевих Росинка.

Клайм прямував знайомою дорогою повз Туманних земель до Поля чудес. Здавалося, ноги самі несли його. Ось уже попереду з’явилося цукеркове дерево. Пам’ятаючи про те, який жарт з ним і його друзями зіграла облудна стежка, цікаврик намагався навіть не дивитися в бік дерева, обвішаного спокусливими шоколадними цукерками. Він тільки шмигнув носом, пробігаючи повз. Але біля куща з ягодами невидимості Клайм затримався.

– Можливо, вони мені знадобляться, – вирішив він, набиваючи кишені ягодами.

Добігши до наступного куща, на якому висіли ягоди, які повертають видимість, чічяврік знову зупинився і набрав цих ягід в іншу кишеню. Більше ніде не затримуючись, він прискорив ходу. Вже дуже йому не терпілося дізнатися, що ж відбувається в замку привидів.

Як Клайм не поспішав, а в Глухий кут дістався лише ввечері. Сонечко ще світило, але вже хилилося до небокраю, витягуючи химерні тіні від покинутого замку. Розкривши двері і весело стукаючи черевичками по сходам, Клайм піднявся на другий поверх в кімнату, де він познайомився зі старим привидом.

– Агов, дідусю-привид! – голосно покликав цікаврик. – Я прийшов!

Але господаря замку не було видно. Він ще спав, тому що, як усім відомо, привиди з’являються тільки вночі. На столі височіли грудою безладно розкидані книжки. Клайм дуже здивувався.

– Це не схоже на старого привида, – здивовано сказав він. – Такого безладу в минулий раз не було!

Цікаврик взявся уважно оглядатися. Всюди лежали кинуті абияк книги в товстих палітурках. Сторінки були зім’яті, а подекуди навіть розірвані.

Несподівано на першому поверсі пролунали квапливі кроки, грюкнули вхідні двері. Клайм підбіг до віконця і виглянув назовні. Він встиг помітити, як за кут шмигнула якась згорблена постать, закутана в чорний плащ.

– Цікавенько… – здивувався Клайм. – Хто б це міг бути? І чому він утік, немов злякався?

Зібравши книги і склавши їх на полиці, цікаврик забрався на канапу і став з нетерпінням чекати сутінків.

Сонечко зайшло за Кремезні гори. Яскраво-червона заграва вечірнього заходу почала остигати і незабаром згасла. На нічному небі засяяли перші зірочки. Рипнули двері, і на порозі з’явився привид. Клайм схопився з дивана і радісно вигукнув:

– Здрастуйте, дідусю-привид!

– Привіт, малюк, я радий бачити тебе! Але чому один, де твої друзі?

– Я не знайшов їх, але пугач Глум все їм передасть. А я відразу поспішив сюди.

– Потрібно було дочекатися Брегона і Таффі… боюся, що одному тобі не впоратися – тут справа серйозна! – стурбовано сказав привид.

– А що сталося? – стривожився цікаврик.

Сивий дід в білосніжних шатах підійшов до столу, запалив свічку і, сівши у крісло, задумливо подивився на Клайма.

– Я не знаю, що відбувається в замку вдень, але хтось розкидає книги, вириває з них сторінки. Найгірше те, що цей хтось копирсається в стародавніх книгах чаклунських заклинань. Вже давно, ще з тих пір, як рада наймудріших чарівників вигнала з Дрімландіі чорних чаклунів, ніхто не цікавився цими книгами. І ось тепер хтось знову зайнявся чаклунськими науками – це мене дуже турбує!

– Я бачив сьогодні вдень якогось горбаня в чорному плащі, – згадав Клайм. – Але він утік…

– У чорному плащі ?! – насторожився старий. – Та ще й горбатий?! Охо-хо… це прикмети чорних чаклунів. Справа ще небезпечніша, ніж я припускав! Ні, одному тобі не впоратися, потрібно попередити всіх мешканців Дрімландіі.

Клайм засовався на дивані. У нього страшенно чесався ніс, а очі блищали від збудження. Оце пригода!

– А звідки взявся такий чаклун? – нетерпляче запитав цікаврик.

– Не відомо, – відповів старий. – Я сподівався, що ти зі своїми друзями розвідаєш це.

– Я згоден! – з готовністю відповів Клайм.

– Ні, малюк, – похитав головою старий. – Якщо чаклун побачить тебе, то може трапитися біда!

– Ага, як би не так! – посміхнувся Клайм. – Як же він мене побачить, якщо я буду невидимкою?

– Але ж ти не чарівник…

– Ну то й що, – заперечив цікаврик. – У мене є ягоди, які роблять невидимкою того, хто їх з’їсть. Я зможу простежити за чаклуном і дізнатися, де він ховається.

Старий-привид задумливо посмикав бороду, а потім невпевнено сказав:

– Ну, гаразд, спробуємо. Тільки ти мені пообіцяй, що будеш дуже обережним. Прослідкуєш за ним – і відразу назад. Розкажеш мені, а далі вирішимо, як бути. Ми, привиди, і самі простежили б за ним, але цей чаклун хитрий – він з’являється тут тільки вдень, коли ми спимо.

– От якраз я і зможу з’ясувати, де він ховається! – захоплено заявив Клайм.

– Тоді лягай і поспи. Тобі потрібно відпочити.

– Як же так?! – розчаровано вигукнув цікаврик. – Я не хочу спати! У мене стільки питань накопичилося…

– Ні! – зупинив його старий. – Якщо ти зараз же не ляжеш спати, то вранці підеш додому!

– Але…

– Ніяких “але”. Засинай, а я посторожую. Перед світанком я тебе розбуджу, і ми ще поговоримо.

Вже як хотілося Клаймові порозпитувати старого привида про всякі чудові справи, але сперечатися він не став. Згорнувшись калачиком на канапі, цікаврик сумлінно заплющив очі і спробував заснути. Але не зміг. В голові, як настирливі мухи, крутилися тисячі всіляких питань.

Дивлячись на потішного малюка, сивочолий старий добродушно посміхнувся, дбайливо укутав його вовняною ковдрою і, щось пробурмотів, провівши долонею над цікавриком, немов відганяючи від нього неспокійні думки. Через хвилину Клайм вже мирно сопів, посміхаючись уві сні.

– Так-то воно краще, – схвально сказав старий.

Він влаштувався в своєму улюбленому кріслі, присунув ближче свічку і почав перечитувати давні книги.

Шелеснувши крилами, в кімнату влетів веселий кажан. Облетівши навколо столу, він причепився до перекладині під стелею і повис вниз головою. Пустотливо блиснувши очима, кажан тихенько пискнув, з зацікавленням дивлячись на сплячого малюка.

– Тс-с… – застережливо приклав до губ палець старий. – Не розбуди!

– А хто це такий? – пискнув кажан.

– Цікаврик Клайм. Якщо ти його розбудиш, то він замучить тебе нескінченними питаннями.

– Ой! – злякалася кажан.

Він втягнув голову в плечі і закрився крилами, але тут же знову визирнув з-за них.

– А що він тут робить?

– Спить.

– Це не правильно. Спати потрібно днем, а вночі – літати і веселитися, як я або ти.

– Ех ти, дурненький! Я – привид, а ти – кажан. Тому ми вдень спимо, а всі інші – навпаки.

– Шкода, – зітхнув кажан. – От було б здорово, якби всі спали вдень, а вночі пустували і пустували.

– Ну гаразд, лети до своїх друзів, вони тебе, мабуть, вже зачекалися.

Кажан пискнув на прощання і випурхнув у вікно, а старий привид знову схилилося над книгою.

Час потихеньку минав, ось уже і ніч пішла на завершення. Ще мерехтіли на небі яскраві зірки і сріблився місяць, але з Дикого лісу долинуло хрипке кукурікання першого півня. Наближався світанок.

Привид потягнувся, позіхнув, а потім почав розштовхувати сплячого цікаврика.

– А… що?! – злякано підскочив Клайм.

– Прокидайся, вже скоро світанок, – сказав старий. – Мені прийшов час засинати, а ми ще повинні все обговорити. Де твої ягоди невидимості?

– У кишені…

– Приготуй їх. Коли я зникну, проковтнеш ягоду і будеш чекати появи чаклуна. Тільки будь обережним. Коли чаклун з’явиться, простеж за ним і дізнайся, де він ховається, а ввечері розкажеш мені, і ми разом вирішимо, що робити далі. Але сам нічого не роби!

– Ясне діло! Я ж не маленький! – серйозно запевнив Клайм.

Але його оченята вже захоплено блищали від майбутнього пригоди, а ніс чесався, як ніколи.

– Цікавенько… – не втримався він. – Звідки цей чаклун узявся? Адже їх усіх давним-давно вигнали з Дрімландіі в інший світ, а двері туди закрили на засуви і обплутали міцними ланцюгами!

– А тобі це звідки відомо? – здивувався пиривид.

– Та мені сам Олдер розповідав, – гордовито заявив Клайм.

– Ну і ну… – старий похитав головою. – Твій всюдисущий ніс вже і в Непролазному лісі побував! Ну, гаразд… будь насторожі!

Привид знову позіхнув і почав танути. Він став прозорим і незабаром зовсім зник. Тоді Клайм дістав з кишені кілька ягід і швидко проковтнув їх.

– Фу ти! – скривився він. – Якісь кислі ягоди. Напевно ще не дозріли.

Засунувши руки в кишені, цікаврик взявся прогулюватися по кімнаті, розглядаючи полиці і картини, розвішані по стінах. Випадково наблизившись до великого дзеркала, він глянув на нього і остовпів: з дзеркала, роззявивши рота, на нього дивився цікаврик.

– Так це ж я! – ахнув Клайм. – Але чому мене видно?

І тут він згадав, що ягоди були кислими. Значить, це ягоди повертаючі видимість.

– От я тюхтій! – вигукнув цікаврик, ляснувши себе по лобі. – Переплутав кишені!

За вікном почало світати. Рипнули вхідні двері, і на сходах почулися обережні кроки. Клайм ледве встиг запхати в рот повну жменю солодких ягід, як двері в кімнату відчинилися, і на порозі виникла згорблена постать в чорному плащі.

 

Чаклун

В першу мить Клайм злякався, що чаклун помітить його, але той ковзнув підозрілим поглядом по кімнаті і, юркнувши всередину, зачинив за собою двері. Його маленькі злі очиці насторожено зиркали на всі боки з-під кошлатих щетинястих брів.

Це був Мардук – чаклун-неук. Коли всіх чаклунів вигнали з Дрімландіі, він сховався в таємній печері на скелястому березі і довгі роки не висовувався. Але останнім часом Мардук почав крадькома пробиратися в покинутий замок і ритися в старовинних книжках, вишукуючи в них чаклунські заклинання. Він знав, що привиди вдень сплять, тому приходив сюди на світанку, а ввечері знову зникав.

Підійшовши до столу, Мардук сердито пробурмотів:

– Знову цей старий привид все прибрав. Ну нічого, скоро я знайду заклинання всемогутності – тоді всі у мене затанцюють: і привиди, і гноми, і ельфи, і всі-всі інші! Я їм покажу, хто владика Дрімландіі!

Чаклун згріб з полиці книги, які розсипалися по підлозі, і взявся в них ритися, щось злобно бурмочучи собі під ніс.

Клайму страшенно захотілося подивитися на це ближче. Він навшпиньках підкрався до Мардука і обережно зазирнув через його плече. Саме в цей час горбань здув пил зі сторінок і вона, піднявшись хмаркою, потрапила прямо в допитливий ніс цікаврика.

– Апчхи! – дзвінко чхнув Клайм над самим вухом чаклуна.

Від несподіванки Мардук зойкнув і підстрибнув на місці, ледь не впавши на цікаврика. Він схопив в оберемок книгу і кинувся навтьоки.

– Улю-лю! Гоп-ля-ля! – голосно крикнув йому навздогін Клайм, весело сміючись.

Чаклун стрімголов скотився по сходинам, вискочив за двері і помчав, накульгуючи, повз Дикого лісу в бік скелястого берега. Цікаврик кинувся за ним навздогін.

Відбігши подалі від покинутого замку, Мардук зупинився, відхекався і злостиво зашипів:

– У-у… божевільний привид. Замість того, щоб вдень спати, він вештається по замку.

Чаклун погрозив кулаком і продовжив свій шлях. Клайм намагався не відставати від нього. У цій частині Дрімландії він ще ніколи не бував. Праворуч темною стіною піднімався Дикий ліс, а ліворуч Кремезні гори гострими прискалками спадали до океану.

Вузька стежка збігла на берег і пірнула в густі зарості колючих кущів. Мардук підозріло озирнувся і, ставши на коліна, швидко прошмигнув в таємний лаз. Трохи почекати, Клайм пішов за ним. Відразу за чагарником виднівся вхід в сиру і темну печеру. З неї долинало приглушене бурмотіння чаклуна. Не довго думаючи Клайм рушив вперед. Повітря в печері був затхлим, смерділо цвіллю і ще чимось кислим.

– Він тут капусту квасить, чи що ?! – зморщив ніс Клайм.

Попереду показалося світло. Печера розширилася і перетворилася на велику кам’яну залу, по краях якої росли світляні зелені гриби.

– Ось де він ховається, – задоволено прошепотів цікаврик.

Він влаштувався збоку на камені і почав спостерігати за чаклуном. Тим часом Мардук присів біля величезного казана, який стояв посеред зали, і почав нетерпляче перегортати сторінки книги.

– Ага! – переможно вигукнув чаклун. – Нарешті я знайшов те, що мені було потрібно! Тепер я стану всемогутнім володарем Дрімландії!

– Цікавенько… що він там знайшов? – нашорошив вуха Клайм.

Він встав і тихенько підкрався до чаклуна. Мардук водив по сторінці брудним пальцем і квапливо бурмотів:

– … взяти пучок будяків, три гнилих сливи, сушений гарбуз, дев’ять реп’яхів і п’ять мух. Все це варити в казані до півночі, ретельно помішуючи. Рівно опівночі погасити вогнище, два рази плюнути через ліве плече і три рази через праве. Після цього випити ложку відвару і перекинутися через голову.

Мардук злорадно зареготав:

– Тепер-то я вже точно стану владикою Дрімландії і наймогутнішим чаклуном у всьому світі!

Він метушливо потер долоні і вже хотів, було, закрити книгу, але раптово насторожився. Насупивши брови, Мардук знову схилився над нею.

– А це що тут ще написано? – невдоволено буркнув він. – Так… ага… не можна, щоб до казана потрапила трава хармс, тому що тоді чаклунство не спрацює.

Сторінки: 1 2 3

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки Кремезних гір”
Анатолій Валевський

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: