TOU

Загублена тінь

Олег Шелепало

А так хлопчик зубами вийняв з ножа лезо і, трохи промучившись, перерізав липкі мотузки. Потім рубанув ножем павуку за спиною по лапах і з усіх ніг кинувся тікати стежкою. І лише коли зрозумів, що переслідування немає, перейшов на ходу.

Поступово ліс ставав усе густішим. Все менше світла пробивалося крізь листя дерев. Хлопчикові почало здаватися, що за ним стежать. Ніби з усіх боків на нього дивляться невидимі очі. Хотів навіть піти назад але з жахом побачив, що стежка у нього за спиною зникла.

Отож, довелося рушити далі. Але відчуття, що за ним стежать не зникало і з кожним кроком посилювалось. Хлопчик забув, що в цьому лісі говорити теж не можна. І, врешті, не витримавши, голосно запитав:

– Тут є хто – небудь!? Озвіться!

В ту ж мить ліс наче прокинувся. З усіх дерев довкола з гучним шелестом та пронизливими звуками, схожими на сміх, здійнялася зграя великих чорних птахів. Вони закружляли над головою Дмитрика, наближаючись. У темряві загрозливо кліпали й світилися фосфорним блиском їхні вирячені очі.

Хлопчик на якусь хвилю прикипів до місця, на якому стояв. Але швидко оговтався, вхопив в одну руку ніж, в другу палицю, яку знайшов під ногами, й приготувався до бою.

Птахи, кружляючи, по одній або зграями почали падати на хлопчика, спрямовуючи на нього гострі великі дзьоби. Дмитрик намагався відбиватися, але ні ножем, ні палицею не міг влучити по метких та вертких птахах. Сам же отримав уже кілька сильних ударів по голові і руках.

Врешті хлопчик не встиг відбити атаку і кілька птахів вирвали з його рук палицю. Захищатися було нічим. Дмитрик глянув на землю й побачив, що з його наплічника випав камінець для наточування ножів. Він не міг врятувати хлопчика, але той про це не думав. Відчайдушно вхопив камінець, збираючись жбурнути його в середину зграї і випадково зачепив ним ніж, який все ще тримав у лівій руці.

Холодний металевий металевий звук розірвав вікову тишу зачарованого лісу. І сталося несподіване. Птахи припинили наступ й відлетіли від хлопчика.

– Ага! Злякалися! Ану геть з моєї дороги! – і знову, вже сильніше кресонув ножем об камінь.

Грізні птахи, наче злякані горобці, розлетілися в усі боки.

А Дмитрик полегшено видихнув, заховав ніж із камінцем  і продовжив свою подорож.

Невдовзі стежка почала якось дивно вигинатися, петляючи між деревами. Але хлопчик не відходив від неї ні на крок.

На одному з крутих поворотів Дмитрик побачив неподалік дивну картину. Здавалося, що там стояли скульптури різних тварин: оленя, вовка, ведмедя, лисиці. От тільки скульптури ті були дещо незгабно нахилені в різні боки.

Дмитрик одразу забув, що сходити зі стежки чаклунка йому заборонила і звернув у бік дивних тварин.

Коли хлопчик підійшов ближче, то одразу збагнув, що помилився. То були не скульптури, а справжні тварини, що потрапили у полон якоїсь невідомої рослини. Її довгі міцні колючки з усіх боків увіп’ялися в тіла нещасних тварин, висмоктуючи з них усі соки.

Дмитрик недовго дивився на ці жахи. Раптом відчув, що його щось боляче вкололо в ногу. Озирнувшись, побачив довкола себе багато колючок, які просто на очах пнулися вгору, розгалужуючись. Хлопчик швидко вихопив ніж, але не зміг ні розрізати, ні зламати жодної колючки.

Тікати ж від рослини вже було пізно. За якусь хвилину вона виросла настільки, що увіп’явшись в шкіру, почала піднімати хлопчика над землею. Від несамовитого болю, він закричав, але тут ніхто не міг йому допомогти. Тіло все більше відривалося від землі і перехилялося на бік.

Врешті ноги вже опинилися вище голови. Дмитрик швидко слабшав, і останнє, що він почув перед втратою свідомості, було незрозуміле булькання, так ніби з пляшки виливалася вода…

Очуняв хлопчик не скоро. Він лежав на землі, все тіло боліло, а в голові гуло, наче в порожній бочці. Нарешті усвідомив, що він ще живий, і озирнувся. Тварини, скуті невідомою рослиною, стояли на місці.

“Що ж тоді не дало загинути мені?” – подумав Дмитрик.

Він все більше приходив до тями і відчув їдкий запах, що йшов від землі і одежі. “Це ж оцет, – здогадався. – Ось що булькало. Я забув закоркувати пляшку й коли перевернувся, оцет вилився і вбив цю жахливу рослину.”

Хлопчик підвівся і взяв наплічник. В пляшці залишилося ще трохи рятівної рідини. І пробираючись назад до стежки, Дмитрик кропив нею перед собою, лиш тільки з’являлися паростки хижої рослини.

В гостях у віщуна

Діставшись до своєї доріжки горе – мандрівник довго відпочивав і лише потім рушив далі, перемагаючи біль від уколів рослини – бандита.

Раптом ліс наче розступився. Хлопчик вийшов на велику, яскраво освітлену сонцем галявину. В її центрі на чотирьох стовпах – підпорках, високо над землею розташувалась невеличка хатинка.

Не підходячи, Дмитрик обійшов будиночок з усіх боків, але не побачив у ньому ні вікон, ні дверей. Тоді наважився підійти ближче.

Останній крок у нього не вийшов. Уся галявина по краях несподівано почала підніматися. І дуже швидко згорнулася до хатки, наче велетенська квітка. Хлопчик не встиг нічого зрозуміти, як його підкинуло вгору і якимсь неймовірним чином він опинився на підлозі в середині хатини. Перед ним за столом сидів старезний сивий дідуган з білою бородою і невдоволеним обличчям.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: