TOU

Загублена тінь

Олег Шелепало

– Не знаю…

– Фу-у, – хлопчика почала дратувати млявість тіні, але він стримувався як міг. – Ну, а маму ти пам’ятаєш?

– Так, вона мене любила, піклувалася про мене.

– Поки ми тут, тінь мами про тебе думає, переживає. Її не можна засмучувати. Ми повинні повернутися.

– Я хочу до мами.

“Я теж”, – подумав Дмитрик з деяким сумом, але вголос не сказав.

– Тоді ти повинна мені допомогти. І слухатись мене.

– Добре. Що треба робити?

– Нарешті, – полегшено видихнув хлопчик. – По-перше, ніхто не повинен знати, що ти на моєму боці. По-друге, ти повинна все уважно слухати, пильно дивитися в усі боки, запам’ятовувати і переповідати мені.

– Так багато…

– Це одразу здається, що багато. Потім звикнеш. Пам’ятаєш, ми із Славком грали у шпигунів?

– Було дуже цікаво…

– Отак і тут. Треба підслуховувати і підглядати.

– Я спробую.

Дмитрик дуже зрадів, що вдалося переконати тінь.

– А тепер розкажи, що ти знаєш про королівство, короля і його підданих, – попросив він.

– Зовсім мало, – розпочала його тінь із своєю незмінною байдужістю. – Король – це головна тінь, яка всіма керує і якій всі підкоряються. У нього є прилади, що відривають тінь від людини і керують людьми, які втратили тінь. Його всі бояться, бо він може знищувати непокірні тіні.

– Що ж король збирається робити з тінями?

– Спочатку позабирає тіні у всіх людей на землі. Без тіні людина довго не живе і весь світ перетвориться на королівство тіней, в якому він буде панувати.

– Ти не знаєш, скільки люди можуть прожити без тіні? – захвилювався Дмитрик.

– Я чув, але не пам’ятаю. Забув.

Заза є Заза, подумав хлопчик і пригадав, що живе без тіні вже тиждень. Це засмутило його ще більше, адже він не знав скільки йому ще залишилося.

– І багато в королівстві тіней? – запитав він.

– Майже сто. Кажуть, тепер король готується до великих викрадень. Я – його перший досвід. Всі інші тіні взяті у померлих.

Попереду між деревами з’явилися темні високі стіни. Дмитрик, його тінь і охоронець наблизилися до фортеці короля тіней.

– Ти не знаєш, де мене залишать? – спитав Дмитрик наостанку.

– В одному з підвалів. – відповіла тінь.

– Знайди мене. Розкажеш усе, що дізнаєшся. А там придумаємо, як мені звільнитися.

Біля воріт фортеці перша тінь обмінялась кількома словами із сторожами і ворота відчинилися. Тепер перед ними височів велетенський сірий палац короля, кожний вихід до якого охороняли троє вартових. З усіх боків палацу рівними рядами стояли невеличкі темні будиночки. В них жили піддані його величності.

Слідом за своїм провожатим хлопчик пройшов мимо палацу і сходинками спустився в підвал темної споруди, що слугував за тюрму. Грати за ними зачинилися, і біля входу, наче з – під землі, виросли двоє вартових.

Його величність – Король тіней

Дмитрикові залишили всі його речі, але наплічник не міг порадувати хлопчика нічим їстівним. Він провів неспокійну ніч на твердій дерев’яній лаві, що була тут замість ліжка. А зранку почав вимагати сніданок.

– У тюрмах полонених годують! – гукнув він голосно до вартових. – Так я швидко помру і король вас покарає.

Охоронці перезирнулися і один з них промовив:

– Пил у тебе під ногами, а сіль і живицю злочинцям у нас не дають.

– Я не їм пилу, – почав уже дратуватися хлопчик. Його все більше розчаровував розум тіней. – Дайте хліба, води.

Один з вартових зник і невдовзі невідомо звідки приніс те, що вимагав Дмитрик. Ще за деякий час з’явився вчорашній провожатий Зази.

– Тебе хоче бачити наш король! – сказав він хлопчику.

– Навіщо? – поцікавився Дмитрик.

– Це мені невідомо. Я повинен лише привести тебе до тронного залу. І, взагалі, менше балакай. Наш король не любить базік.

Він узяв до рук прилад, яким вів Дмитрика до фортеці, і спрямував рух хлопчика до палацу його величності.

Проминувши двоє дверей і дві варти, вони одразу опинилися в тронному залі. Тут, як і всюди в королівстві, було темно, немов уночі.

В далині на високому троні, оточений десятьма тінями, сидів король. В напівтемряві залу добре розгледіти його було неможливо. Але хлопчик помітив, що то була тінь кремезного чоловіка з сильно насунутими бровами, широким носом і випнутою нижньою щелепою.

– А ось і наш герой, – почувся гучний бас короля, – ти йшов сюди забрати свою тінь?! Ха-ха-ха. Люди не можуть змиритися з тим, що хтось сильніший за них.

Слухаючи самовдоволену промову короля, Дмитрик почув за спиною тихий шепіт свого охоронця:

– Падай на коліна, проси пощади, звеличуй нашого володаря. Тільки це тебе може врятувати.

– Відчепись, – огризнувся хлопчик, – ти мені вже набрид.

– Чого мовчиш? – загримів голос короля. – Відповідай. Будеш мені служити?

– Я не можу. Завжди все забуваю, – вирішив схитрувати хлопчик. – Ще сплутаю якийсь ваш наказ.

– Мене не обдуриш. Я знаю всі хитрощі людей. Відповідай: так чи ні?

Дмитрик замислився. Король виявився досить кмітливим, як для тіні. Водити його за ніс, певне, не вдасться. Треба вибирати.

– Ні, я не можу прийняти вашу чудову пропозицію.

– Вважаєш ганебним служити королю тіней? Думаєш собі: що скажуть друзі, коли дізнаються? Чи не так?

– Ви добре обізнані з життям людей.

– Забудь про своє минуле, – король зробив вигляд, що не помітив зауваження Дмитрика. – Туди немає і ніколи не буде вороття. Якщо ж служитимеш мені, я подарую тобі життя.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: