TOU

Загублена тінь

Олег Шелепало

– Я боюсь, – зупинилася тiнь, – про короля розказують страшнi речi. Вночi вiн займається чаклунством.

– Але ж вiдступати нiкуди.

Тiнь важко зiтхнула i рушила за хлопчиком.

Тут їх чекала ще одна несподiванка. Якщо Дмитрик легко вийшов з залу в передпокiй, то його тiнь не змогла переступити порiг.

– Я наштовхуюсь на стiну, – мовила вона.

– Певне це дверi для тiней, – здогадався Дмитрик. – Але зараз ми щось придумаємо.

Вiн витягнув з ранця лiхтарик, ввiмкнув його i почав роздивлятися. На стiнi, поряд iз входом у тронний зал помiтив два невеличкi важелi, спрямованi вгору.

Хлопчик опустив перший, але, почувши наростаючий гул сирени, злякався i одразу пiдняв важiль вгору. Знову стало тихо. Дмитрик боязко озирнувся. Але на поклик сирени нiхто не з’явився.

Тодi опустив другий важiль.

Захист зник i тiнь Дмитрика опинилася поряд iз хлопчиком.

Далi дорога була вiдкрита. Обережно ступаючи, вони пройшли в другу кiмнату палацу. Вона нагадувала радше робочий кабiнет ученого, нiж палату короля. Безлiч приладiв стояли i лежали, займаючи майже всю пiдлогу. А в кутку на величезному столi, Заза побачив щось схоже на багато мильних бульбашок. Вiд великих, як кулак, до маленьких, ледь помiтних. Всi вони були розмальованi, при чому кожна бульбашка мала свiй малюнок.

Нi Дмитрик, нi його тiнь нiчого тут не зрозумiли.

– Цiкаво, що в наступнiй кiмнатi? – запитала тiнь.

– За всiма правилами – спальня.

– Але ж наш король – тiнь. Вiн нiколи не спить.

– Подивимося.

Вони вiдчинили дверi в наступну кiмнату i одразу ж почули якiсь рiвномiрнi звуки. Дмитрик прислухався.

– Це ж хропiння! Ваш король спить i у вi снi хропе.

– Цього не може бути! – вигукнула тiнь.

Бiля однiєї iз стiн кiмнати стояло велике лiжко. Заза обережно спрямував туди промiнь лiхтарика i вони побачили сплячого короля.

– Ваш король звичайна людина, яка видавала себе за тiнь! – сказав хлопчик. – Саме тому вiн i не пiдпускав до себе нiкого.

– Оце так да!

Дмитрик спробував наблизитися до лiжка, але якась невидима сила зупинила хлопчика. Його тiнь також не змогла пройти до короля. Ця стiна не пропустила нi людини нi тiнi.

В протилежному кiнцi спальнi вони побачили ще один вихiд з кiмнати. Через нього хлопчик iз тiнню потрапили в коридор, який закiнчувався зачиненими дверима.

Незнайомець

Тiнь Дмитрика вже збиралася прослизнути в шпарину дверей, коли з того боку почулися кроки.

– Це знову ти, Гансе? – донiсся до них гучний голос. – Я ж тобi казав, по допомогу до мене не приходь.

Хлопчик злякався. Бо голос з-за дверей був голосом його величностi. Але ж король спав i не мiг тут говорити.

– Дивно, менi нiхто не вiдповiдає, – знову озвався голос. – Хто там?

– Мене звати Дмитриком, – все ще з острахом вiдповiв хлопчик.

– Це, певне, в тебе Ганс тiнь викрав. Але як ти пробрався сюди? – запитав незнайомець.

– Ми з моєю тiнню обдурили охоронцiв. А хто ви? Ми думали, що в палацi крiм короля нiхто не живе.

– Так думали всi. Злий i жорстокий король – мiй молодший брат Ганс. Мене ж звати Францем. Ось уже два роки я заточений у цiй кiмнатi. Але про це потiм. Зараз треба вiдчинити дверi.

– Але як?

– Десь у спальнi короля є ключ. Пошукай.

Хлопчик разом з тiнню повернулися до спальнi. Його величнiсть продовжував спати i, як раніше, голосно хропiв. Пiсля довгих пошукiв вони знайшли ключ в шухлядi одного iз столiв. А ще за хвилину брат короля вийшов iз своєї кiмнати.

Нiчим iншим, крiм голосу, вiн не нагадував його величнiсть. Це був високий стрункий чоловiк iз сивим волоссям. Замiсть похмурого погляду короля на хлопчика дивилися добрi розумнi очi

– Що все це означає? – одразу запитав Дмитрик. – Король, тiнi, якiсь прилади.

– Зачекай трохи. Спочатку треба вийти з фортецi. Тут ми нiчого не вдiємо. А в лiсi у мене схований потрiбний прилад. Ідiть у тронний зал i почекайте мене.

Хлопчик iз тiнню тихо пройшли через спальню його величностi i кабiнет з приладами. В тронному залi Дмитрик одразу всiвся в чорне крiсло, яке слугувало королевi за трон. І майже одразу вiдчув приплив злостi й ненавистi до людей. Трон короля перебрав його характер i впливав на всiх, хто до нього торкався.

Налякавшись, що й вiн стане таким, хлопчик зiскочив з крiсла.

В цей час з’явився брат короля, i не один. За ним плентались двi тiнi. В однiй легко вгадувався вiн сам, а друга… – друга була тiнню короля.

Хлопчик уже хотiв запитати у дядечка Франца про це, але той його зупинив рухом руки i звернувся до тiнi його величностi.

– Зараз вийдеш з палацу i скажеш всiм, щоб розходилися по домiвках. Потiм накажеш вiдчинити ворота фотецi i випустити нас у лiс. Сама пiдеш з нами. Зрозумiло?

– Так, – безтямно вiдповiла тiнь.

Пiдданi короля налякалися, побачивши вночi на вулицi його величнiсть. Думали, що вiдiрвали його вiд мудрих роздумiв своїми пошуками втiкачiв. Чекали вже на жорстоке покарання i дуже зрадiли наказовi розiйтись. Охоронцi бiля ворiт теж нiчого не запiдозрiли. Не замислюючись, прийняли тiнь за короля i поспiшили випустити всю компанiю з фортецi.

Сповідь великого вченого

– Куди ми пiдем? – одразу ж за ворiтьми запитав хлопчик.

– Не поспiшай, – вiдповiв дядечко Франц, – я розповiм про все попорядку.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: