Загибель Фабіїв

Після вигнання Тарквініїв та важкої війни з Порсеною Рим дуже послабився. Цим скористалися його сусіди і з усіх боків почали нападати на римлян. Особливо затятим ворогом було етруське місто Вейї, якому допомагали багато інших етрусків. Проти них і рушило римське військо на чолі з обома консулами Марком Фабієм і Гнєєм Манлієм. У Римі тим часом усе ще тривав розбрат між патриціями і плебеями, і хвилювання перекинулися на армію. Тому коли римляни та етруски в бойовому строю стали одне проти одного, Фабій захотів перед боєм випробувати своїх воїнів. Він вирішив не давати сигналу до виступу, поки воїни не поклянуться повернутися з бою переможцями, бо консула вони можуть обдурити, а богів не можуть. Почувши це, центуріон Марк Флаволій першим заявив, що він переможе у цьому бою, і закликав на себе гнів Юпітера, Марса та інших богів, якщо сказав неправду. За ним таку ж клятву дали й інші римляни. І хоча в запеклій битві військове щастя не раз хилилося то на один, то на другий бік, все ж римляни здобули перемогу. У перших рядах тих, хто бився особливою мужністю, відрізнялися воїни з роду Фабіїв. Впав пронизаний мечем Квінт Фабій. Загинув від рук ворогів консул Манлій, але ворогів відбив його соратник Марк Фабій. Всі прославляли і полеглого Квінта, і Марка, що переміг.
Наступного року консулом було обрано Цезона Фабія. Він прийшов на допомогу своєму колезі, якого тіснили етруски, і ті перестали вступати з римлянами у відкриті битви. Побачивши римських воїнів вони йшли до міста, а відсутність армії нищили поля римлян. Водночас Риму стали загрожувати й інші сусіди, тож відправити велике військо проти етрусків римляни не могли. І тоді за справу взявся рід Фабіїв.

Одного разу римляни побачили, як усі Фабії, шикуючись у військовий загін, рушили до сенату. Попереду у повному озброєнні йшов консул. Він увійшов у курію, а решта, як це належало за традицією, стояли за дверима, чекаючи вирішення справи. Цезон сказав, що Фабії готові одні боротися з вейентами, не вимагаючи від держави ні грошей, ні додаткових воїнів, і вони ручаються, що велич Риму не постраждає. Сенатори з радістю вітали рішення Фабіїв. Коли Цезон вийшов із курії і повідомив про згоду сенату, його родичі зраділи. Консул наказав їм сьогодні розійтися, а наступного ранку у повному озброєнні прийти до його будинку. Пересічні римляни, дізнавшись про цю подію, стали прославляти хоробрий рід.

Наступного ранку озброєні Фабії підійшли до будинку Цезона і вишикувалися для походу. Цезон вийшов з дому у військовому плащі, став у середину і наказав виступати. Загін рушив вулицями Риму. Звідусіль стікалися люди, серед яких було багато родичів та залежних від Фабіїв людей. Останніх налічувалося близько п’яти тисяч. Вони теж готові були виступити за Фабіями. Але Фабії все ж таки вирішили одні взяти на себе тягар захисту батьківщини від розбійницьких набігів етрусків. Супроводжуючі бажали Фабіям щастя, благополучного повернення та майбутніх почестей. Проходячи повз кожен храм, всі творили молитву богам заради успіху фабієвого походу. Через Карментальські ворота Фабії вийшли із Риму. Вони підійшли до річки Кремера, правого притоку Тибра і вирішили збудувати тут укріплення, щоб перешкодити діям етрусків.

Закінчився рік, Цезон Фабій перестав бути консулом, але Фабії продовжували нести охорону римського кордону. Згодом, наважившись, вони почали і самі проникати на вейєнську територію. Цим і вирішили скористатися етруски. На третій рік протистояння вони вигадали таку хитрість. Коли Фабії виходили зі свого укріплення, вони випускали їм назустріч худобу, сусідні селяни при цьому розбігалися, і озброєні загони вейентів теж відступали, заманюючи римлян.

Одного разу Фабії побачили череду, і вирішили відібрати її у ворогів. Вони вийшли у відкрите поле і почали ловити корів, що розбігалися. Фабії не помітили, що в засідці сховався численний етруський загін. Захоплені ловом худоби, вони порушили військовий стрій і розсипалися на окремі групи. І ось тоді етруски вискочили з засідки. Вони оточили Фабіїв і почали закидати їх списами та стрілами. Побачивши, що вони з усіх боків оточені ворогами, Фабії вишикувалися в кільце, щоб дати відсіч нападникам. З часом кількість етрусків, яким приходили на допомогу дедалі нові загони, збільшувалося, а число Фабіїв зменшувалося. Тоді Фабії змінили тактику. Вони перестали відбиватися з усіх боків, а вишикувались так, щоб можна було пробитися в одну сторону. Їхній напір був такий лютий і сильний, що їм вдалося пробитися крізь лави ворогів, які набагато перевершували їх за чисельністю.

Фабії прорвалися до пагорба і зайняли його. Їхня позиція була настільки зручна, що вони навіть почали самі тіснити етрусків. Але на підтримку вейентам, що билися, прийшов новий загін. Поки Фабій боровся з першим загоном, новий піднявся на пагорб і вдарив по Фабіям з тилу. І проти нового ворога мужньо боролися Фабії. Але сили були нерівні. Усі триста шість Фабіїв героїчно загинули в нерівній сутичці. На цьому міг би перерватись славний рід, якби перед відходом на війну Фабії не залишили вдома одного з юнаків — Квінта, який ще не увійшов у вік воїна. Він і став продовжувачем роду. Через десять років Квінт Фабій став консулом. І ще багато разів Фабії ставали консулами, і багато Фабіїв принесли славу римській державі.