ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Заяча капуста

Анна Саксе

Набридло довговухому зайцю день у день їсти конюшину і гризти вільшану кору. І от забрався він якось на город до одного селянина.

Бачить, а там ціла грядка тільки-но посадженої капусти. Як тут не поласувати! І заєць взявся до роботи. Коли він обскуб добру половину молоденької соковитої розсади, проходив мимо хазяїн. Як побачив таке лихо,— аж руками сплеснув від несподіванки і рота роззявив від здивування.

— От що, довговухий,—звернувся селянин до зайця, який, наївшись досхочу, сидів і задоволено облизувався.—Коли я садив цю капусту, я зовсім на тебе не розраховував. І якщо ти зараз погризеш молоденьку розсаду, у мене не виросте жодного качана і я не зможу наквасити капусти на зиму.

— Кваситимеш капусту?—здивувався заєць.— Навіщо її квасити? Вона й так смачна.

— Еге, далеко свіжій капусті до квашеної, їх і рівняти не можна. Давай краще так з тобою домовимось: ти мою розсаду зараз не займай, а приходь краще взимку, і тоді я почастую тебе квашеною капустою.

Куций пообіцяв дядькові поки що не лазити в город.

Настало літо, і заєць зажив весело і безтурботно: на луках росла сила-силенна конюшини, вони вкрилися рясною травою. Гуляй собі та хвостом крути, якби він тільки таким куцим не був.

А коли прийшла зима, заєць прискакав до селянина.

— Почастуй мене квашеною капустою,— попросив заєць дядька.

Дав йому господар капусти. Добре почастував! А наступного дня куций знову завітав до селянина. Мовляв, улітку він дотримав слова, у город не лазив, тепер хай господар віддячить йому. Адже зараз зима, зайцю  навіть моху не дістати.
Пожалів селянин зайця, годує його щодня. Але якось глянув дядько у кадуб, а він майже порожній. Капусти на денці лишилося, на двох до весни може й не вистачити.

Якось навесні селянин і каже зайцю:

— Слухай, побігайчику, твоє ж поле більше за моє. Чи не посадити тобі самому капусту?

— Так у мене ж розсади нема, —засмутився заєць.

— Знаєш що? Їдь у Ригу. Я туди щовесни їжджу по розсаду.

Селянин гадав, що так він здихається зайця. Він вважав, що заєць не дістане грошей на дорогу. А коли й сяде у поїзд  без квитка, його зловлять, посадять у в’язницю, а там він стільки капусняку насьорбається, що на капусту потім і глянути не схоче.

Але заєць не був з дурнів, хоч і мав такі ж вуxa, як всі зайці. Він зібрався і мерщій помчав на станцію. Чекає він поїзда і бачить: хто не підійде —квитки купує.

— А що ви  робите  з   цими   квитками?— спитав заєць.

— Поїдемо  по  них у Ригу,—кажуть люди.

— А  без   квитка  хіба не можна? — здивувався він.

— Авжеж, не  можна.

— Хм… От тобі й маєш! Доведеться вертатися назад. І в Ризі не побував, і розсади не дістав. У зайця аж серце защеміло. Присів засмучений край дороги і сльози витирає. Раптом біля  нього щось як гаркне.

— Собаки!—у зайця з переляку аж хвіст похолов. Куций хотів тікати, але навіть з місця не поворухнувся. Він повільно повернув голову туди, звідки почулось гарчання.

Ну й диво! То не собаки гарчали, а гримотіли маленькі гарні будиночки на колесах. Будиночки під’їжджали до станції.
„Отже, в них люди поїдуть у Ригу”,— подумав заєць.

— Щасливої путі, щасливої путі! — закричав він, коли поїзд рушив.

„Стривай, але ж і я можу проїхатися хоч до Пташиної пущі”,— майнула думка в зайця.
Він хутко скочив на приступку і поїхав, мов який пан.

— От якби так і до Риги доїхати,— зітхав він, — більшого б я в житті  не  хотів   нічого.

Зайцю так сподобалося кататись, що він забув навіть зіскочити біля Пташиної пущі. Поїзд наближався до станції.

— Ой лишенько, ой лишенько, — запхикав заєць.—З’явиться провідник і спіймає мене.
Поїзд зупинився так різко, що заєць скотився на землю з приступки, як мішок.
Провідник розчинив двері і впустив у вагон нових пасажирів. За той час заєць уже встиг отямитись.

— Хе, хе! Так я зможу доїхати аж до самої Риги! — вирішив  він.

Тільки-но поїзд починає підходити до нової станції —заєць зіскакує, а коли поїзд відходить,—заєць знову сідає на приступку.
З гучним свистом, пихкаючи, поїзд вкотився у Ригу. Заєць розшукав базар,—щоб купити капустяну розсаду. Але дядько продав майже   весь  товар   і  тепер  збирав   потеруху.

— Що панові треба? —ввічливо спитав він.

— Капустяної розсади,— тихо відповів полохливий заєць.
— А яка ж капуста вас цікавить? У нас є капуста качанна, червона, цвітна, кормова. Може, панові треба кормову капусту? Влітку можна  їсти  листя,   взимку  гризти   качани…

„Ну й хитрий же ти, дядьку,—подумав про себе заєць.—Усяку капусту згадав, а про найсмачнішу ні слова”.

— А ще якої-небудь капусти у вас нема?—лукаво спитав він.

— Нема,—розвів руками дядько.

— Я хотів би знайти розсаду квашеної капусти,— вже трохи сміливіше заговорив довговухий.

Дядько засміявся,—такого покупця він уперше бачив.

— Розсаду квашеної капусти?—солоденьким голосом перепитав він у зайця.— Цю розсаду ми віддаємо задарма.

Він зібрав рештки розсади з потерухою в кульочок і подав зайцеві.

— Ось тобі, синку, сховай у кишеню. Навесні посадиш, а на Янів день уже й квашену капусту їстимеш.

Щасливий заєць поїхав додому. Посіяв він ту розсаду з потерухою на вогкій лісовій галявині,   сам   весь час сидів і стеріг, щоб молодої капусти не склювали птахи,ищоб не підкопав її кріт, щоб кози не об’їли. Його жінка полола капусту від зорі до зорі, діточки носили воду і поливали грядки двічі на день. Лише тоді, коли трилиста капуста зацвіла, заєць вперше зняв пробу з нового врожаю.

— Щоб мене вовк із’їв, коли це не справжня квашена капуста,—скрикнув він, куштуючи відгризене листячко.

Зайчиха та зайченята і собі посідали  на грядки   і   з  насолодою пригощались   смачною капустою,
А заєць став гордим та пихатим, наче той індик. Всіх запрошував на капусту і розповідав, як він без грошей їздив у Ригу по розсаду.

З того часу кислий лісовий трилисник називають заячою капустою, а тих, хто без квитків їздить,—зайцями.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 15

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Заяча капуста ”
Анна Саксе
Видавництво: “Дитвидав“
м. Київ,  1962 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: