Заєць і їжак
Колись у давнину заєць поводився дуже пихато і зарозуміло і тримався так, ніби він хоробріший за всіх на світі.
Більше за всіх він надокучав їжаку. Де б заєць не зустрів їжака, на лузі, в лісі або на краю села, біля садів та городів, він обов’язково починав глузувати і дражнити його.
Бідолашний їжак дуже його боявся. Ще здалеку побачивши кривдника, він поспішав шмигнути в якусь нору або згорнутися в клубок і лежав так доти, поки заєць не давав йому спокою.
Одного разу їжак і заєць несподівано зустрілися на стежці в лісі ніс до носа і здивувалися.
Переляканий їжак швидко прийшов до тями і заговорив із зайцем дуже ввічливо і улесливо, боячись його розсердити:
— А, яка у вас чудова шерстка, пане заєць! Яка пухнаста, гарна і м’яка!
— Дивно, як швидко ти розгледів, що вона в мене м’яка, — відповів заєць. — А цікаво, чи ти знаєш, що характер у мене ще м’якший?
— Ось як, — здивувався їжак. — Ні, я цього не знав. Тепер буду знати. І вже, звичайно, більше не боятимуся тебе.
З того часу їжак зовсім перестав боятися зайця і почав його переслідувати. Як тільки побачить зайця, відразу намагається підбігти, притиснути його десь і гарненько поколоти.
А заєць з того часу перестав над ним глузувати.
Так завжди буває: важливий характер, а не зовнішній вигляд.
Джерело:
“Албанские народные сказки”
Видавництво : “Художественная литература” , 1989 р.
Так, але! Їжак перестав боятися зайця не через характер (який до речі не змінився!), а тому, що розгледів м’яку і беззахисну шубку! І характер зайця вже не мав значення, бо зовнішність м’яка.