Заєць Коська і струмочок
Грибачов Микола Матвійович
Жив в одному лісі заєць Коська — шубка сіра, вуха довгі, очі чорні, на всі боки косить. Був Коська зовсім молодим зайцем і про все дізнатися хотів — хто, та що, та навіщо. Цілий день бігав він лісами та луками, всім своїми питаннями набридав. Мама-зайчиха турбується, на обід кличе, а його нема і нема, шукає десь чогось.
Знайшов одного разу заєць Коська Струмочок — невелика ямка під горобиною, а з неї вода ллється, дзюрчить. Довго дивився Коська і думав — що б це могло бути? А потім і каже:
– Слухай, давай знайомитись. Ти хто?
– Я Струмочок, – відповів Струмочок.
— А я заєць Коська.
— Привіт, заєць Коська, — чемно сказав Струмочок. — Радий з тобою познайомитись.
– Слухай, а звідки ти, Струмочок, взявся? У тебе хатка в землі?
— Так, — сказав Струмочок.
— А що ти робитимеш?
— Та ось мандрувати хочу. Побігаю, подивлюся, що там далі, ще далі, і ще далі, і зовсім далеко.
– Ха-ха! – засміявся заєць Коська. — То як же ти мандруватимеш, якщо в тебе ніг нема?
— Та вже якось, — сказав Струмочок. – Спробую.
– Знаєш що? – Сказав Коська. — Давай наввипередки.
— Давай, — погодився Струмочок. – Ну, побігли?
І шмигнув у траву. А заєць Коська теж підстрибом — скок та поскок, і за ним. Але тут йому очерет попався, такий густий, що й не пролізти. Довелося Косьці в обхід бігти. А Струмочок з очерету в озеро, з озера в лози, з лозів в вільшаник — свою дорогу вибирає.
Сонце вже припікати стало, притомився заєць Коська, думає, ну, відстав, мабуть Струмочок. Де йому із зайцем наввипередки бігати! Але про всяк випадок вирішив перевірити і покликав:
— Гей, Струмочок, де ти?
— А тут я, — продзюркотів Струмочок з вільхових чагарників. – Біжу!
– А ти не втомився?
– Не втомився.
– І обідати не хочеш?
– Не хочу.
— Тоді побігли далі.
Дивиться заєць Коська – річка велика попереду. «Ну, — думає Коська, — тут, напевно, кінець Струмочку, з’їсть його велика річка. Так йому і треба, нічого з зайцями наввипередки бігати! А я додому піду». Але перш ніж піти додому, вирішив він покликати:
— Гей, Струмочок, де ти?
— Тут я, — відповів Струмочок з річки.
— Де ж ти, коли тут ціла ріка?
— А я з іншими струмочками з’єднався. Ми тепер разом біжимо. Наздоганяй!
Дуже прикро стало зайцеві — як це так. Струмочок без ніг, а його обігнав і ще насміхається? Ну, ні, вирішив Коська, всю ніч бігти буду, а обжену!
І побіг, скільки мав сили, берегом річки. Вечір настав — біжить, ніч настала — біжить. А у темряві бігати погано. І шубку заєць Коська об кущі обдер, і лапки колючками поранив, і ніс боляче забив, коли в яму впав. Дуже втомився Коська, ледь живий. Але тут ранок настав, світати стало, туман від річки піднявся, потім на хмарку перетворився. Спробував заєць Коська свій голос – хрипить, але нічого, говорити можна.
— Гей, Струмочок, де ти? – крикнув він.
— А тут я, — почувся голос звідкись згори.
Подивився Коська на ліщиновий кущ — нема Струмочка, подивився на вершечок дуба — теж нема. Тільки хмарка пливе у небі.
– Та де ж ти? – здивувався Коська.
— А тут я, — відповіла хмарка. — Вдень мене сонце пригріло, на світанку я став туманом, а тепер перетворився на хмарку.
— То ти й літати вмієш?
— І літати вмію. Ну як, біжимо далі?
— Я піду додому, — сказав заєць Коська. — У тебе ніг немає, а бігаєш, крил немає, а літаєш. Не буду я з тобою наввипередки бігати!
– Ну тоді до побачення! — засміявся Струмочок.
— Прощавай, — сказав заєць Коська. — Відлетиш ти в невідомі краї, не побачу тебе більше.
– Побачиш! — пообіцяв Струмочок і полетів хмаркою в далекі краї.
А Коська додому пішов. Мама-зайчиха його висварила за те, що всю ніч бігав, сестричка язик показала, а брат запотиличника дав. І став заєць Коська знову жити-поживати, про все дізнаватись — хто та що, та навіщо. А коли літо до осені повернуло, пішов Коська до знайомої горобини — дай, думає, на хатку Струмочка подивлюсь, чи не спорожніла вона. Прийшов — а з ямки під горобиною Струмочок вибігає. Наче й не був ніде.
– Це ти? – здивувався заєць Коська.
— Я, — відповів Струмочок. — Доброго дня.
— Як же ти повернувся назад?
— А так і повернувся, — мовив Струмочок. — З струмка в річку, з річки в туман, із туману в хмару. Літав я, літав, на луки, на поля та ліси надивився, звірів різних побачив. Потім холодно вгорі стало, перетворився я на дощ, упав на землю, тобі, зайцю, шубку помив та додому під землю. Тепер ось знову мандрувати вирішив. Ну, як, побіжимо наввипередки?
— Ні, — сказав заєць Коська, — більше я з тобою бігати наввипередки не буду. Я краще на городи піду, може, там тітка морквину забула.
Ось так і закінчилася суперечка зайця Коськи з Струмочком. А там і зима настала. Коська полиняв і з сірого білим став. А Струмочок із хмари снігом вдруге повернувся, на якийсь час, до весни, на кучугуру снігу перетворився. Тож і не розрізнити тепер — де Струмочок, а де заєць Коська.
Обоє білими стали.
Джерело:
“Заяц Коська и его друзья”
Микола Грибачов
Видавництво: “Самовар”, 2010 р.