Заєць Коська – велосипедист

Думав, думав заєць Коська — куди б йому піти? На річці був, сома Самсона бачив, біля озера був, з білкою Оленкою порозмовляв, під великою сосною був, з їжаком Кирилком посперечався — що краще, капуста чи гриби? І надумав він — піду я біля села погуляю, може, козеня Кузю зустріну, якщо його собаки не з’їли.

Але козеня Кузю мама в хліві замкнула: він уранці в город заліз і своїми копитцями багато огірків зіпсував. От і не пустили його гуляти. Так і не побачив його заєць Коська. Зате знайшов він поламаний велосипед, який хлопці під горою кинули.

Потягнув він велосипед до себе в ліс. Де на спині, де волоком по землі, де як. Втомився, потом облився, але не покинув, і одразу до ведмедя Потапа пішов, попросив:

— Відремонтуй мені, Потапе, велосипед. Ти все вмієш!

— Ум-ум-ум,— прохмикав ведмідь,— вміти кожен може, якщо любити роботу. А де ти його взяв?

— Під горою знайшов у ямі.

— Ну, гаразд, залиш поки, завтра буду лагодити.

Ведмідь добрий і любить роботу. Узяв він зранку плоскогубці, кусачки, розвідні ключі, гайки, кліщі і почав лагодити велосипед. А щоб не було нудно, працює та пісню співає:

Велосипед я ремонтую,

Маслом протираю,

А поїде він чи ні.

Цього я не знаю.

Дві ноги та дві руки

Є у всіх на світі,

Тільки часто синяки

Набивають діти.

Щоб промчати повз рови,

Щоб з гори спуститись,

Зайцю треба спершу

Їздити навчитись.

Полагодив ведмідь Потап велосипед, став він як новенький — кермо блищить, спиці блищать. Забрав заєць велосипед, подякував ввічливо:

— Дякую тобі, Потапе. Я тобі малину принесу.

— Хм-Хм, — сказав ведмідь Потап. — Ти краще вівса мені принеси. Малини у мене на городі багато, набридла.

Витягнув заєць Коська велосипед на дорогу. А їздити, звісно, ​​не вміє. Спробував сісти на велосипед зліва, впав  направо, синець набив. Спробував сісти на велосипед з правої сторони, впав наліво, ще один синець набив. Пішов він до борсука Пахома та єнота Єгора, попросив:

— Допоможіть мені сісти на велосипед, далі я сам поїду. А потім вас покатаю.

Взявся борсук Пахом за кермо з одного боку, єнот Єгор з другого, тримають велосипед міцно. Сів заєць Коська на сідло, задні лапи на педалі поставив, передніми в кермо вчепився. Добре виходить!

– Ну, тепер відпускайте, – закричав він, – я сам поїду!

Відскочили борсук та єнот, відпустили кермо. Проїхав заєць Коська два кроки і знову впав. Зрозумів він, що сісти на велосипед пів діла, треба ще їздити навчитися.

— Допоможіть мені і сісти і їхати, — попросив він борсука та єнота. — А як навчуся, я вас з ранку до вечора кататиму, хоч до міста довезу.

Взялися знову борсук Пахом та єнот Єгор за кермо, допомогли зайцеві сісти. Поїхали! Вони ведуть велосипед, не дають йому впасти, а заєць Коська педалі крутить.

Нічого, потрохи і виходити стало. Головне, зрозумів заєць, що рівновагу тримати треба, кермом крутити правильно: якщо велосипед ліворуч валиться, то і кермо повертати треба ліворуч, якщо валиться праворуч — то й кермо праворуч.

— Ну, гаразд, ми додому пішли, — сказали борсук та єнот. — Ти вже трохи вмієш, далі сам. А до міста нас не вези, ми автомобілів боїмося.

Став заєць Коська один вчитися. Сяде на велосипед, трохи проїде — впаде. Встане, знову сяде, проїде трохи — і впаде. Шкірку і травою позеленив, і землею забруднив, і піском запорошив, але все одно вчиться. На велосипеді так завжди – хто падати боїться і від усякого синця сльози по щоках розмазує, той ніколи їздити не навчиться.

Заєць Коська синців не боявся і плакатися не любив. І пішли в нього справи на лад. До вечора він уже й сідати міг, і педалі крутити, і хоч кермо в нього ще в різні сторони само крутилося, все ж таки по дорозі до ріки доїхав.

Вночі заєць Коська добре виспався, вранці фізкультурну зарядку зробив, вмився, поснідав, картату шапку надів, жовтим шарфом шию обмотав і кататись поїхав.

А назустріч — лисиця Лариска. Побачила вона — прямо на неї велосипедист мчить, шапка козирком на потилиці, жовтий шарф за вітром майорить. Злякалась лисиця, в яму сховалася і причаїлася. Але заєць Коська помітив її, зупинився одна нога на землі, друга на педалі.

— Доброго дня, лисице Лариско! – сказав він. — Що це ти в ямі лежиш, ногу зламала, чи що?

— То це ти, заєць Коська? — здивувалася лисиця Лариска.

– Я і є! – Поважно так відповів заєць. — Ось велосипед купив. До міста поїду, морозиво їстиму і газовану воду питиму.

— Ой, узяв би ти й мене, заєць Коська! — почала проситися лисиця Лариска. – Хоч на багажнику. Ніколи морозива не їла, ніколи газованої води не пила.

— Ні, не візьму я тебе, лисице Лариско. Тому що ти обманщиця, не можна тобі вірити. Посади тебе на багажник, а ти на шию стрибнеш…

І покотився заєць Коська з гірки ще швидше. Лисиця Лариска тільки язик йому вслід показала від злості. І пішла до вовка Вакули, скаржитися, що заєць Коська по всьому лісі велосипедом їздить, проходу від нього немає, задавити може.

— Настав час тобі, вовче Вакуло, з’їсти зайця Коську, — сказала вона. — А то він і тобі якось колесом лапу віддавить.

— Я дорогами не ходжу. Я більше по кущах та ярах.

— Мене пошкодував би.

— Ану його, цього зайця Коську! – пробурчав вовк Вакула. — Сама кажеш, він велосипедом їздить, ще спицю чи шестерню яку проковтну. Тобі він заважає, ти його й лови.

Сторінки: 1 2