Заєць Коська – велосипедист

Думав, думав заєць Коська — куди б йому піти? На річці був, сома Самсона бачив, біля озера був, з білкою Оленкою порозмовляв, під великою сосною був, з їжаком Кирилком посперечався — що краще, капуста чи гриби? І надумав він — піду я біля села погуляю, може, козеня Кузю зустріну, якщо його собаки не з’їли.

Але козеня Кузю мама в хліві замкнула: він уранці в город заліз і своїми копитцями багато огірків зіпсував. От і не пустили його гуляти. Так і не побачив його заєць Коська. Зате знайшов він поламаний велосипед, який хлопці під горою кинули.

Потягнув він велосипед до себе в ліс. Де на спині, де волоком по землі, де як. Втомився, потом облився, але не покинув, і одразу до ведмедя Потапа пішов, попросив:

— Відремонтуй мені, Потапе, велосипед. Ти все вмієш!

— Ум-ум-ум,— прохмикав ведмідь,— вміти кожен може, якщо любити роботу. А де ти його взяв?

— Під горою знайшов у ямі.

— Ну, гаразд, залиш поки, завтра буду лагодити.

Ведмідь добрий і любить роботу. Узяв він зранку плоскогубці, кусачки, розвідні ключі, гайки, кліщі і почав лагодити велосипед. А щоб не було нудно, працює та пісню співає:

Велосипед я ремонтую,

Маслом протираю,

А поїде він чи ні.

Цього я не знаю.

Дві ноги та дві руки

Є у всіх на світі,

Тільки часто синяки

Набивають діти.

Щоб промчати повз рови,

Щоб з гори спуститись,

Зайцю треба спершу

Їздити навчитись.

Полагодив ведмідь Потап велосипед, став він як новенький — кермо блищить, спиці блищать. Забрав заєць велосипед, подякував ввічливо:

— Дякую тобі, Потапе. Я тобі малину принесу.

— Хм-Хм, — сказав ведмідь Потап. — Ти краще вівса мені принеси. Малини у мене на городі багато, набридла.

Витягнув заєць Коська велосипед на дорогу. А їздити, звісно, ​​не вміє. Спробував сісти на велосипед зліва, впав  направо, синець набив. Спробував сісти на велосипед з правої сторони, впав наліво, ще один синець набив. Пішов він до борсука Пахома та єнота Єгора, попросив:

— Допоможіть мені сісти на велосипед, далі я сам поїду. А потім вас покатаю.

Взявся борсук Пахом за кермо з одного боку, єнот Єгор з другого, тримають велосипед міцно. Сів заєць Коська на сідло, задні лапи на педалі поставив, передніми в кермо вчепився. Добре виходить!

– Ну, тепер відпускайте, – закричав він, – я сам поїду!

Відскочили борсук та єнот, відпустили кермо. Проїхав заєць Коська два кроки і знову впав. Зрозумів він, що сісти на велосипед пів діла, треба ще їздити навчитися.

— Допоможіть мені і сісти і їхати, — попросив він борсука та єнота. — А як навчуся, я вас з ранку до вечора кататиму, хоч до міста довезу.

Взялися знову борсук Пахом та єнот Єгор за кермо, допомогли зайцеві сісти. Поїхали! Вони ведуть велосипед, не дають йому впасти, а заєць Коська педалі крутить.

Нічого, потрохи і виходити стало. Головне, зрозумів заєць, що рівновагу тримати треба, кермом крутити правильно: якщо велосипед ліворуч валиться, то і кермо повертати треба ліворуч, якщо валиться праворуч — то й кермо праворуч.

— Ну, гаразд, ми додому пішли, — сказали борсук та єнот. — Ти вже трохи вмієш, далі сам. А до міста нас не вези, ми автомобілів боїмося.

Став заєць Коська один вчитися. Сяде на велосипед, трохи проїде — впаде. Встане, знову сяде, проїде трохи — і впаде. Шкірку і травою позеленив, і землею забруднив, і піском запорошив, але все одно вчиться. На велосипеді так завжди – хто падати боїться і від усякого синця сльози по щоках розмазує, той ніколи їздити не навчиться.

Заєць Коська синців не боявся і плакатися не любив. І пішли в нього справи на лад. До вечора він уже й сідати міг, і педалі крутити, і хоч кермо в нього ще в різні сторони само крутилося, все ж таки по дорозі до ріки доїхав.

Вночі заєць Коська добре виспався, вранці фізкультурну зарядку зробив, вмився, поснідав, картату шапку надів, жовтим шарфом шию обмотав і кататись поїхав.

А назустріч — лисиця Лариска. Побачила вона — прямо на неї велосипедист мчить, шапка козирком на потилиці, жовтий шарф за вітром майорить. Злякалась лисиця, в яму сховалася і причаїлася. Але заєць Коська помітив її, зупинився одна нога на землі, друга на педалі.

— Доброго дня, лисице Лариско! – сказав він. — Що це ти в ямі лежиш, ногу зламала, чи що?

— То це ти, заєць Коська? — здивувалася лисиця Лариска.

– Я і є! – Поважно так відповів заєць. — Ось велосипед купив. До міста поїду, морозиво їстиму і газовану воду питиму.

— Ой, узяв би ти й мене, заєць Коська! — почала проситися лисиця Лариска. – Хоч на багажнику. Ніколи морозива не їла, ніколи газованої води не пила.

— Ні, не візьму я тебе, лисице Лариско. Тому що ти обманщиця, не можна тобі вірити. Посади тебе на багажник, а ти на шию стрибнеш…

І покотився заєць Коська з гірки ще швидше. Лисиця Лариска тільки язик йому вслід показала від злості. І пішла до вовка Вакули, скаржитися, що заєць Коська по всьому лісі велосипедом їздить, проходу від нього немає, задавити може.

— Настав час тобі, вовче Вакуло, з’їсти зайця Коську, — сказала вона. — А то він і тобі якось колесом лапу віддавить.

— Я дорогами не ходжу. Я більше по кущах та ярах.

— Мене пошкодував би.

— Ану його, цього зайця Коську! – пробурчав вовк Вакула. — Сама кажеш, він велосипедом їздить, ще спицю чи шестерню яку проковтну. Тобі він заважає, ти його й лови.

— Та як же я його впіймаю, коли наздогнати не можу!

— А мені яке діло…

Розлютилася лисиця Лариска на вовка Вакулу, але нічого не сказала. Побоялася і мовчки пішла. А по дорозі їй сорока Софійка попалася. Перелетіла вона з берізки на суху соснову гілку, заскрекотіла:

— Доброго дня, лисице Лариско! Літала я не далеко, не близько, у селі була, гороб’ячі яйця пила. У лелеки вивелося шість лелеченят, у гнізді сидять, комашок їдять! Дівчисько в річці ноги мило, босоніжки втопило, трактор із лугу сіно возив, асфальт забруднив, хлопчик Володька сів на велосипед, хотів об’їхати весь світ, а заїхав в пліт.

– Стій, стій! – сказала лисиця Лариска. — У нас тепер ось заєць Коська теж велосипедом їздить, спокою від нього немає. Чи не знаєш ти, як його зловити?

– Я всюди літаю, я все знаю! — знову затріщала Сорока. — Як сіно косити, як воду носити, як дрова колоти, як моркву полоти, як рибу ловити, як кашу варити…

— Та зупинись ти, — втратила терпець лисиця Лариска. — Мені сіно не косити, воду не носити, дров не колоти, моркву не полоти. Мені зайця Коську треба спіймати.

І знову заторохтіла сорока:

– Лісник будує будинок, тріски навколо; дощечку вкради, цвяхів пошукай, не шкодуй рук, набий у два ряди цвяків, на стежку поклади, під кущем полежи. Наїде заєць Коська на цвяхи, шина у колеса велосипеда проколеться, а він на землю впаде.

Подумала сорока Софійка і додала:

— Тільки це буде хуліганство.

Але лисиця Лариска її вже не слухала, додому пішла. А як сонце сіло і темно стало, побігла вона до хати лісника і дощечку вкрала, потім на село до кузні сходила, дванадцять цвяхів та молоток поцупила. Вранці поклала дощечку на пеньок, почала цвяхи забивати. Ну, молоток вона вперше тримала, поводитися з ним не вміла — раз по цвяху потрапить, раз по лапці. А що зробиш? Поскавчить від болю, оближе лапку, та й знову за своє.

Забила вона цвяхи, взяла дошку, вибрала на повороті стежки зручне місце та поклала. Сама поруч сіла — ось, думає, наїде заєць Коська на дошку, шина в нього проколеться, плюхнеться він на землю, а вона його схопить і з’їсть.

Весь ранок і половину дня лежала лисиця Лариска — не було зайця Коськи, іншими дорогами катався. А опівдні пісня почулася:

Запізнитись на обід

Я вже не боюся.

І у яму не впаду

І рівчак об’їду.

Мчу весь день

І далеко й близько.

Не ухопить мене вовк

І хитра Лариска

«Ага, — думає лисиця Лариска, — знову розхвалився цей заєць Коська. Ну, недовго тобі вихвалятися та пісні співати залишилося, ось зараз шина проколеться, впадеш ти на дорогу та прямо до мене в лапи. Кінець тобі прийшов, заєць Коська, хвалько нещасний!»

А заєць Коська нічого не знає, мчить під гірку та ще на педалі натискає, летить як вихор. І ось уже до дошки з цвяхами під’їжджає. Не втерпіла лисиця Лариска, на дорогу виповзла, щоб одразу на зайця кинутися.

А він їде та їде. Пролетів прямо, дощечку в землю вдавив, лисиці лапу та хвіст колесами переїхав — і був такий.

Не лопнула шина.

Заскавуліла лисиця Лариска від болю, пішла сороку Софійку шукати, щоб посваритися. Та де її знайдеш, якщо вона весь час літає? Тільки на третій чи четвертий день зустріла її лисиця, лаяти почала:

— Брехуха ти, тараторка-балаболка! Казала, що на дощечці із цвяхами шина проколеться, а вона не прокололась. Віддавив мені заєць Коська колесами лапу та хвіст.

— А ти цвяхи гострим кінцем униз чи вгору ставила?

— Та вниз, вниз! Як забивала, так і ставила.

— Дурна ти, лисице Лариско, — заторохтіла сорока Софійка. – Дурна, дурна, дурна! Треба було гострим кінцем не вниз, а вгору ставити. Дурна, дурна!

І полетіла на село плітки збирати.

А заєць Коська покатав велосипедом і борсука, і єнота, і їжачка Кирила. Усі були дуже задоволені. Хотів він ще оленя Олексія покатати, але той сказав:

— Фу, від твого велосипеда машинним мастилом пахне. А ось давай ми з тобою змагання влаштуємо – хто швидше до озера домчить?

Заєць Коська відразу й погодився. Скочив він на велосипед і погнав лісовою стежкою. А оленятко Олексій і так бігає дуже швидко, а тут ще й дорогу вибрав навпростець лісом. І як заєць не намагається, оленя все десь попереду дражниться:

— Давай натискай, крути-крути!

Образливо стало зайцю Косько, летить він і вже дороги не розбирає. Вискочив на берег, а там дубовий пеньок на дорозі. Наскочив на нього заєць Коська переднім колесом і так вдарився, що через кущ ліщини перелетів, а велосипед в озеро — бух, і потонув.

З того часу заєць Коська знову пішки ходить. А в озері біля велосипеда щука собі хатку влаштувала – спиці блищать, кермо блищить, дуже їй це подобається!