Заєць, Ослик, Ведмедик і дивовижні хмари

У Зайця з Ведмедиком сьогодні із самого ранку було дуже багато турбот. По-перше, відвідати лісових бджіл, по-друге, нарвати заячої капусти, по-третє, викупатися в ріці, по-четверте, полежати на травичці, а по-п’яте, Ведмедикові — поїсти меду, Зайцеві — заячої капусти, а потім, сидячи на пеньку, поговорити про минулий день…

І тому вони прокинулися рано, вмилися й побігли відвідувати бджіл.
— Агов, бджоли! — гукнув Ведмедик, коли вони зупинилися під деревом, на якому жили лісові бджоли. — Чи не дасте ви мені трішки медку?
— Аякже! — сказала Головна Бджола. — Чекай!
— Він і так уже весь тиждень чекає, — мовив Заєць.
— Я чекаю… — сказав Ведмедик.
— Ото й чекай! — сказала Головна Бджола й сховалася в дуплі.

Заєць із Ведмедиком потопталися-потопталися під деревом, а тоді побігли шукати заячу капусту.
— Чомусь ніде не видно твоєї капусти, — сказав Ведмедик.
— Я сам дивуюся! — відповів Заєць. — Іще вчора крізь неї треба було продиратися, як крізь чагарник, а сьогодні — жодного листочка…
— Біжімо купатися! — сказав Ведмедик.

І вони вибігли до ріки.
Біля води сидів Ослик і задумливо дивився на хмари.
— Ослику! — закричали Заєць із Ведмедиком. — Ми…
— Цсс! — сказав Ослик.

І Заєць із Ведмедиком підвели голови.
Якраз над ними плило три хмарини. Одна була схоже на Ведмедика, друга — на Зайця, а третя — на Ослика.
— Я пливу першим! — сказав Ведмедик, улаштовуючись на травичці.
— А я тебе доганяю! — мовив Заєць і сів поруч.
— Почекайте мене! — попросив Ослик.
— Ми не можемо, — сказав Ведмедик, — ми квапимося!
— Бачиш, я тебе вже наздогнав! — скрикнув Заєць.
— А куди ви квапитеся? — запитав Ослик.
— Їсти заячу капусту й мед, — відповів Ведмедик.

І тут на небо виплила ціла хмара заячої капусти й маленька бурштинова хмарина меду.
Хмара-Ведмедик заходилася їсти хмарину-мед, а Хмара-Заєць — хмару заячої капусти.
— Залиши мені трішки заячої капусти! — попросив Ослик.
— Я б із задоволенням, — сказав Заєць. — Але бачиш, я вже все з’їв.

І справді, Хмара-Заєць з’їла всю хмару заячої капусти й на очах розтовстіла.
— Як смачно!.. — шепотів Ведмедик, лежачи на травичці й дивлячись, як Хмара-Ведмедик тихесенько їсть хмарину-мед. — Я ніколи не їв такого смачного меду!
— І все ж це не за правилами, — сказав Ослик. — Хіба я винен, що я так повільно пливу?
— А ти поквапся! — сказав Ведмедик. — Може, я тобі ще дам лизнути меду…