Заєць-простачок і лис–брехун

Монгольські народні казки

Якось заєць найнявся на роботу до людини. Він товк ячмінь у ступі, варив чай, пас овець, виконував, все що накажуть. Так працював він три роки і одержав за свою роботу білу кізочку.

Пішов він додому. Веде на мотузці білу кізочку і радіє:

— От похвалить мене моя матінка, от затанцюють братики. Козяче молоко, козячий сир — будемо тепер ситі!

Ще веселіше пішов заєць і заспівав:

Принесе кізонька навесні білих козенят,

козенят, козенят, козенят…

Білих, чорних, веселих хлоп’ят,

Хлоп’ят, хлоп’ят, хлоп’ят…

Почув цю пісню молодий лис, виглянув із лісу і подумав:

«Добре було б відібрати в зайця козу, тоді навесні не в нього, а в мене будуть козенята».

Але як відбереш у зайця його добро? Закричить він на весь ліс, збіжаться звірі, лиса сваритимуть, пригадають йому всі його витівки.

«А чи не буде краще, якщо заєць сам віддасть мені цю козу?»

Підійшов лис до зайця і каже:

— Заєць, а заєць, куди ти вовка тягнеш?

— Протри очі, який вовк? Це моя біла кізочка, — відповів заєць і пішов далі.

Але лис все не міг заспокоїтися. Побіг він до свого старого батька, поставив його біля пагорба на заячій стежці:

— Слухай, батьку, як побачиш зайця з козою, скажи йому, що то вовк.

Ішов-шов заєць і порівнявся з пагорбом, за яким стояв старий лис.

— Іди, моя кізонька, йди, люба, — примовляв заєць, підіймаючись на пагорб.

А старий лис підвівся з іншого боку, витріщив очі і закричав:

— Скільки років живу на світі, але такого ще не бачив, щоб заєць вовка на мотузці до себе додому тягнув!

— Це не вовк, а коза. Я одержав її за те, що три роки чесно працював.

І пішов своєю дорогою. Ішов-шов, раптом назустріч два лиса, старий і молодий.

Порівнялися вони із зайцем, низько йому вклонилися:

— О, великий заєць, розкажи нам, як ти вовка переміг, як його в полон взяв?

Тут заєць задумався:

—Можливо, людина обдурила мене? Може, справді, не коза це, а вовк?

Від страху стислося серце у зайця, лапки тремтять, скосив очі, ще раз подивився.

А коза, побачивши двох лисів, потягла мотузку назад, підняла морду, затрясла бородою і заплакала:

– Мме-е-е…

— Чуєш, заєць? — сказали обидва лиса, старий і молодий. – Чуєш, як страшно співає твій вовк? — І побігли у різні боки.

— Тьху,— плюнув заєць,— якщо навіть лиси геть побігли, то це й справді вовк.

Відв’язав козу, перекинув мотузку через плече і помчав додому.

— От похвалить мене моя матінка, от затанцюють братики! Раді будуть, що я живий-здоровий додому повернувся, та ще й мотузку таку гарну притягнув.

І він заспівав:

Міцну мотузку додому я несу,

Несу, несу, несу…

Коли заєць відійшов  далеченько, лиси вистрибнули із засідки і голосно сміючись, погнали до себе білу кізку.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Грозный чалл”

Монгольские сказки

Видавництво: “Западно-Сибирское книжное изательство”

Новосибірськ, 1973 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: