Зайченя і цукерки

Жило-було на світі зайченя на ім’я Розумник. Воно було дуже схоже на своїх численних братів і сестер. Як і всі зайці, в нього були довгі вуха, косі очі, сильні лапи, тепла шубка. Брати Розумника вважали себе щасливими зайцями. І то була правда! Вони були міцними, здоровими та відчували підтримку один одного. А ось Розумник, незважаючи на те, що був рівним серед них, вважав себе нещасним.

Своєму братові Вусаню він говорив:

— Якщо я побіжу з гори, то обов’язково перечеплюся за корч і поки скочуся вниз, перелічу всі горби та ями. Якщо у мене день народження, то в цей день неодмінно піде дощ, і всі мої гості вимокнуть. Та що там казати! Я навіть далеко від дому втекти не можу, бо погано орієнтуюся в незнайомому місці, і мене обов’язково вистежать лисиця або вовк, а потім з’їдять.

— Так, — сказав брат Вусань, — все це невесело, мабуть, ти й справді нещасливе зайченя.

Вусань в душі, може, так і не думав, але в той момент він міркував про щось про своє, і йому простіше було погодитися з братом, ніж сперечатися.

А зайченя Розумник, почувши підтвердження своєї нещасної долі ще більше зажурилося. А кому сподобається, коли тебе вважають нещасним! І вирішило зайченя Розумник, на зло всім обставинам, стати щасливим.

І придумало ось що. Сіло воно якось біля ялинки. А брат Вусань якраз повз йшов.

— Що ти так уважно дивишся на ялинку? – Запитав він.

— Чекаю, коли на ній виростуть цукерки у яскравих обгортках, — відповів Розумник.

Почувши такі слова, Вусань розгубився. А Розумник розповів йому, що він дуже любить цукерки в яскравих обгортках, і якщо на ялинці виростуть такі, то він буде просто щасливий!

— Цукерки на ялинці, може, колись і виростуть, у чому я глибоко сумніваюся, — сказав Вусань. – Але на це доведеться дуже довго чекати. А ось сорока Білобока сьогодні запросила всіх до лісової крамниці, сказала, що там продають у пакетиках щастя, і, якщо поквапитися, то можна встигнути його купити.

З усіх своїх міцних ніг Розумник побіг на гірку до крамниці. І треба ж такому статися, що якраз перед ним щастя закінчилося.

Розумник, звичайно ж, засмутився. Але бажання бути щасливим міцно засіло в його голові. Спускаючись з гори, Розумник ненароком запнувся за корч, і полетів кулею вниз. Але засмучуватися не став, а, навпаки, весело засміявся.

— Ха-ха, знайомий корч! І як я про тебе забув?

А коли прийшов додому, то подумав, що якщо у день народження знову піде дощ, то його гості танцюватимуть під дощем! А це так чудово!

А до незнайомих місць Розумник вирішив взагалі не ходити. А то ще мама засмутиться, нехай мама буде щасливою разом зі своїми дітьми!

Добраніч!